Життєве непорозуміння, яке змінило все

Антон  – єдиний син у батьків, їхня радість і гордість. Хлопець добре вчився, був доброзичливим і порядним. Три місяці тому він повернувся з армії. Того дня за вечерею він вирішив  розповісти батькам новину:

– Мамо, тату, я одружуюся, – сказав батькам.

Алла Василівна жалісливо подивилася на сина, Микола Петрович нахмурився.

– Що не так? Я не бачу радості на обличчях, – здивувався син.

– Ти ж тільки з армії прийшов, ще й не відпочив, а вже хомут на шию собі вішаєш, – сумно сказала мама, – двадцять років тобі всього, погуляв би хоч трохи.

– Так нагуляли ми вже з Наталею … вагітна вона.

Алла Василівна ахнула, Микола Петрович встав і пішов курити.

– Коли ж встигли три місяці як зустрічаєтесь!

– Ну, мамо, сама розумієш, справа ця нехитра.

Засмучена, Алла Василівна змирилася з тим, що син скоро одружується і через пів року стане батьком, а вона бабусею. Наталя – майбутня невістка – дівчина з простої сім’ї, яка виросла без батька, – виявилася дуже поступливою невісткою, працьовитою і завжди в гарному настрої. Молоді жили у батьків Антона; щовечора вагітна дружина зустрічала його з посмішкою, метушилася, щоб нагодувати, при цьому щебетала, як пташка.

– Ну, ще б пак, – тихо говорила Алла Василівна своєму чоловікові Миколі Петровичу, – ні кола, ні двора, а такого хлопця відхопила.

Коли народився Матвій, Алла Василівна майже змирилася з вибором сина, гуляла у дворі з внуком. Матвієві вже було років зо два, коли знайома з сусіднього будинку, ніби ненароком сказала Аллі:

– Ось дивлюся на Матвія і нічого спільного з Антоном не знаходжу.

Алла могла б обуритися, але промовчала, бо такі думки часто крутилися в її голові.

– Наталя ж до Антона з сусідом Іваном дружила, – продовжувала всезнаюча знайома, – ти хіба не знала?

Увечері того ж дня Алла поділилася своїми підозрами з чоловіком, але той відмахнувся від неї. Його все влаштовувало: син одружений, внук росте, будинок для сина будується.

Але Алла не заспокоїлася. Всякий раз вона вибирала момент, щоб ніби випадково натякнути синові, що Наталя йому не дівчинкою дісталася.

І Антон повівся на всі натяки матері. Прислухався він до неї не тому, що повірив, а тому що гуляти став від дружини й завів собі коханку. Але до сина придивлятися став і теж помітив, що схожості практично немає. Їдкі слова, – вони сильніше зброї, – руйнують відносини повністю, залишаючи лише руїни. Ось і Антон висловив кілька разів підозри, а усміхнена Наталя, зневірившись переконати чоловіка у зворотному, зібрала свої речі й пішла до матері.

Дорога була розчищена й Антон зійшовся з Оксаною – своєю новою подружкою. На той час будинок був добудований, так що молоду дружину він привів в новий будинок. А Наталі нічого не дісталося.

Алла Василівна, задоволена тим, що вийшло по її, з розпростертими обіймами зустріла нову невістку, – дівчину з повної сім’ї. У Оксани був уже власний автомобіль і як придане дорогі меблі в подарунок від її батьків. Через рік народилася донька Оля, тому три роки Оксана нічим не займалася, крім дитини.

Алла допомагала у всьому. А коли внучці виповнилося п’ять років, Алла Василівна нарешті стала помічати, що вся робота по дому на її синові та на ній. Одного разу Алла прибирати в будинку сина, дивуючись, звідки стільки бруду накопичилося, ну і, природно, потихеньку бурчала, що треба бути акуратніше, не запускати будинок. Оксана в цей час сиділа на веранді й фарбувала нігті.

– Ну, хіба так можна, молода ж, не запускай будинок, прибирай, чи не розкидай речі, – примовляла Алла Василівна.

Оксана, не відволікаючись від свого заняття, байдуже сказала, коли свекруха черговий раз прошмигнула в комору:

– Закрити тебе чи в ній …

Алла завмерла на місці, не вірячи своїм вухам:

– Це мені чи що? – запитала вона, щоб переконатися, що невістка дійшла до такого нахабства.

– Тобі, тобі, набридла, лише бурчиш мені тут.

Алла рот відкрила від здивування і вперше за всі роки побачила справжнє обличчя невістки. Лаятися з нею вона не стала, але додому пішла з важким серцем. А днями зустріла колишню невістку Наталю з внуком Матвієм. Побачила внука і їй знову стала недобре: Матвій – копія Антона в дитинстві.

Вдома вона поділилася з чоловіком своїм відкриттям, а той сказав, що він завжди вважав Матвія своїм онуком. Алла стала дзвонити Наталі та запрошувати в гості:

– Нехай хоча б Матвій приходить.

Наталя відпускала сина, не могла вона більше ображатися на свекруху, все ж рідні дідусь з бабусею її синові. Повертаючись одного разу з внуком Матвієм з магазину іграшок, зустріла Алла стару знайому з сусіднього будинку.

– Ой, а Матвій у вас – копія Антона. Треба ж, такі схожі!

– Пам’ятається, ти зворотне говорила кілька років тому, – відповіла Алла, – пам’ятаєш, як на Наталю наговорювала?

Сусідка здивовано подивилася, посміхнулася і сказала:

– Ой, навіть не пам’ятаю, може і сказала щось, ти вже вибач, непорозуміння вийшло.

Алла Василівна поверталася додому в роздумах: “Для цієї пліткарки просто непорозуміння, а тут майже все життя змінилося. Наталя ніколи б так не сказала мені, як Оксана тоді, обіцяючи закрити в коморі. Перша невістка завжди поважала її. Але Наталю не повернути, добре, що хоч з внуком бачитися стали. Сина проти Оксани не налаштувати, він їй у всьому вірить. Та й внучка в сім’ї сина зростає. А на кого вже там Оля схожа, навіть думати не хочу, вистачить мені того, що з Матвієм кілька років не бачилися.»

Вдома Микола Петрович помітив сумний вираз обличчя дружини: – Чого така похмура, про що думаєш?

– Та так, – відповіла Алла, – про життєві непорозуміння, хай їм грець.