Життя її взагалі нічому не вчить
Коли я була на четвертому курсі університету, мій батько потрапив в автомобільну аварію і помер на місці. Переживши біль втрати, ми продовжили жити далі. Незабаром я закінчила навчання і влаштувалась на роботу.
Моя мама вийшла заміж. Можна було б і порадіти треба за неї, але маминому чоловікові всього 25 років тоді було, він старший за мене всього на рік!
Коли він до нас переїхав, мене «попросили» переїхати. Я почала наполягати на розміні квартири – вона нам з мамою в рівних частках належить, від тата залишилася.
– Тобі не соромно маму рідну виганяти? – посміхаючись питав у мене Тарас, мамин тоді ще коханець.
– А тобі не соромно, на квартирі одружуватися? – заперечила я.
Не просто так він мені не подобався: поки мама на роботі, він до мене залицявся. Пропонував маму вижити, обманом у неї її половину квартири відняти. Я з обуренням відмовлялася, плануючи здати його мамі. Але він встиг раніше. Він сам забрав маму з роботи, на татовій машині, наговорив їй, що я до нього пристаю. Мама з порога на мене напала:
– Вертихвістка! Завагітніла незрозуміло від кого, мені на шию дитину повісила, а зараз так мені дякуєш? До чоловіка мого лізеш? Збирайтеся і йди геть звідси!
Ми з донькою нікуди не пішли – це і моя квартира теж. Але атмосфера вдома загострилася до краю: Тарас не давав мені проходу, налаштовуючи маму проти мене. Коли вони одружилися, то Тарас почав умовляти маму переписати на нього її половину квартири. Аргументуючи це тим, що побоюється за мамину життя:
– Твоя дочка в мене безнадійно закохана, а ти сама знаєш, на що здатна закохана жінка. – говорив він мамі.
Я вирішила не чекати кінця цього цирку і запропонувала матері продати квартиру, а гроші поділити. Дві однокімнатних можна було б купити. Вона не погоджувалася, заявляючи, що це її квартира, що батько повинен був написати на неї заповіт, що я його сховала від неї. Я сміялася:
– Мамо, ти серіалів надивилась, адже в нас всі заповіти реєструють.
Але тут Тарас вирішив втрутитися і вмовив маму на продаж. Його можна зрозуміти: або він буде чекати багато років смерті 44-річної мами, щоб успадкувати від неї половину половини квартири, або куплена квартира буде вважатися спільно нажитим майном.
Батькова квартира була продана, ми роз’їхалися і я зітхнула з полегшенням. Якщо мамі він так подобається, то і хай живе з ним, мені то яке діло. Тарас розлучився з мамою через рік. Він витратив з нею всі татові накопичення, здав усе мамине золото в ломбарди і розлучився, поділивши квартиру.
Маминих грошей вистачало лише на кімнату на околиці, тоді вона прийшла до мене. Я працювала, дитина ходила в садок, ми потихеньку робили ремонт і обживали квартиру, обростаючи меблями. Мама прийшла до мене не просто так. З її слів, в тому, що вона на вулиці, винна я. Адже це була моя ідея продати квартиру. Насамперед, вона почала шукати сліди присутності її Тараса в моїй квартирі:
– Де він? Признавайся, він через тебе мене кинув?
Я покрутила пальцем біля скроні:
– Мамо, ти вийшла заміж за альфонса. Чим ти думала? Хоча, можеш не говорити – і так зрозуміло. Немає його тут, він мені ніколи не подобався, на лобі в нього написано «шахрай».
План у мами був такий: я продаю свою квартиру, вона додає мені свої кошти і ми беремо іпотеку на моє ім’я і живемо дружно в купленій квартирі.
– Навіщо? Щоб у тебе з’явився черговий «Тарас»? Хоча ні, знаєш як буде: Тарас дізнається про те, що у тебе знову є що ділити, прийде і впаде до тебе в ніжки, пробачення випросить і все повториться. Воно мені треба? Візьми собі студію, гроші на перший внесок у тебе є, зарплата у тебе хороша, кредитна історія – ідеальна, банк точно схвалить.
Мама на мене образилася – як так я їй відмовила у продажі моєї квартири. Квартиру вона не купила – помирилася з Тарасом, який допоміг матері розтринькати її частину грошей за продану при розлученні квартиру і знову зник. Вона знову прийшла до мене, тільки вже без грошей.
Ось є ж такі люди, яких життя нічому не вчить. Другий раз на ті ж граблі на ім’я «Тарас», це вже явно перебір для моєї не дуже розумної мами.
Я домовилася з бабусею, маминою свекрухою, та погодилася дати притулок моїй мамі, відразу її попередивши:
– На квартиру навіть губу не розраховуй, внучці залишу.
Зараз мама живе «щасливо» зі своєю свекрухою. Так само «щасливо», як жила я в одній квартирі з її хитрим чоловіком. Сама винна!