Життя розплющує очі. Та тільки пізно. Так і один чоловік зрозумів, що не ту він покликав заміж

Один письменник розповідав про дівчину, яку не любив.

«Вона б віддала мені всі свої гроші. Вона б ніколи не залишила мене! Вона була добра і віддана!», але він її не любив. Точніше, не подобалася йому ця дівчина. Подобалася інша, вітряна та жадібна модель. Брехлива, зрадлива, – але приваблива!

Ось дурень. Сподіваюся, він це зрозумів потім. Коли пройшов вогонь, воду та мідні труби. Коли хворів, втрачав, сидів… Коли постарів і зрозумів життя. І зрозумів, що був дурнем.

Думаєте, багато на світі людей, які б просто віддали вам усі свої гроші? І ніколи не кинули б вас у смутку, у хворобі, у злиднях, у переслідуваннях та у вигнанні? У боротьбі та у в’язниці? У засланні чи експедиції? Що б не сталося, чи не кинули б?

Ось і він зрозумів. Таких людей обмаль. Є штучні екземпляри. І якщо неймовірно пощастить, зустрінеш таку людину. Найчастіше це жінка. Але й такі чоловіки є.

Я знаю таких жінок. Часто вони самотні або обтяжені турботою про хворого чи старенького. Я знаю таких чоловіків. Вони рідко доживають до старості: віддають своє життя іншим. Саме їх не цінують. Хоча вони віддають останнє. Вони вірні та віддані. Але їх і не цінують, не бачать, лише користуються… А обирають інших.

«Та ось твоє щастя!», – Іноді хочеться сказати. Та не можна. Тільки життя розплющує очі дурням; коли вже нічого не зміниш.