Жінка назавжди запамʼятала, як на прохання купити їй нові чоботи, її недолугий батько, який покинув сімʼю, відправив їй цілого листа

Одна жінка все життя зберігає листа від батька. Якщо раптом відчує, що ослабла, якщо раптом прийде думка попросити в інших, вона згадує цей лист. Жінка досягла успіху, стала великим фінансистом. У всьому покладається лише на себе. І ніколи не просить. Дякуючи батькові.

Хоча він не жив у сім’ї, пішов, коли доньці було п’ять. Аліменти не платив. Тоді дивилися на це крізь пальці, інших проблем у країні вистачало. Заробляв дуже добре, обіймав посаду. І був людиною правильною, справедливою, це він так про себе говорив.

І потрібні були чоботи. Дівчинці виповнилося тринадцять. Чоботи коштували дорого, не так просто було купити чоботи. Старі малі й розвалилися. І мама дівчинці порадила зателефонувати батькові та попросити. Та й зателефонувала, – батько іноді дзвонив сам, вітав зі святами. Спокійно, розважливо, гарним баритоном вітав. І на прохання дочки він так само розважливо сказав, що відповідь прийде. Письмова.

Дівчинка губилася у здогадах. Але відповідь надійшла. Лист у конверті. А в листі була відповідь. Батько не придбає чоботи. І грошей не дасть. Це зовсім зайве. Це відмова. А потім йшла відповідь, із підкресленими словами, позначками “важливо!”, з номерами тез та цитатами. Красивим чітким почерком написано.

Дорослі дочки повинні розуміти те й те. І не повинні жебракувати. Ні в якому разі. Потрібно задовольнитись тим, що є. А якщо цього мало, треба зазирнути до себе. Чи є там совість та подяка? Чи є там повага до чужого життя? Чи одне шалене споживання?

Тільки абсолютно безсовісний споживач може просити в інших вишукане взуття та інші розкоші. І з такою людиною немає сенсу продовжувати стосунки, поки ця людина не виправиться.

Там багато чого було. Батько витратив час, зусилля, папір, пасту у стрижні, конверт. Не просто відмовив, а написав відповідь.

І ця жінка ніколи нічого не просила більше. Якось доходила зиму в кедах зі шкарпетками грубими. Потім мамі дали премію, купили чоботи. Просити не довелося. А потім вона трохи підросла та почала підробляти, ця дівчинка. І щосили пробиватися нагору. Дякуючи татові.

Дякуючи цій відповіді, яку дбайливо зберігала. Цьому приниженню, поділеному на пункти, підпункти, із підкресленнями та цитатами. Це був потужний поштовх у житті. Не тільки сильний удар, але й поштовх. І жінка вдячна батькові.

З яким не підтримує жодних стосунків. Він десь живе, про нього добре дбають, мабуть. І пенсію має. Достойна пенсія, він же працював. І пільги він має. Все, що належить, у нього є. І соромно жебракувати, надзвонювати і скаржитися на життя. Потрібно бути сильним.

Відмова буває несправедливою, образливою. Але є дещо гірше від відмови: відповідь, якою відмову супроводжують. І коли просиш, треба пам’ятати про це. Жінка запам’ятала назавжди. І іншим дає посильно чи просто відмовляє. А сама не просить. І молиться, щоб не довелося просити.