Збудували будинок для себе, а батьки чоловіка вирішили, що для них
Нещодавно збулася наша з чоловіком давня мрія – ми закінчили будівництво власного будинку! П’ять кімнат і дві ванні кімнати, простора кухня і велика вітальня, де можна збиратися всією родиною. Старший син наступного року до першого класу йде, і в нього нарешті з’явиться власна кімната! Але наша радість була недовгою.
Не встигли ми добре облаштуватись у новому будинку, як на наш поріг з’явилися свекри. Мовляв, ми тут ремонт у квартирі затіяли, пустіть нас перекантуватися на місяць-другий. Батькам чоловіка відмовити не змогли, і вони зайняли гостьову кімнату.
Із самого початку мені вся ця історія не сподобалася. Ні, в мене й на думці не було, що рідні люди нас обманюють, але жити з ними під одним дахом мені не хотілося.
Свекруха миттєво зайняла мою кухню. Я навіть озирнутися не встигла, як все виявилось забите незрозумілими баночками. Свекруха господарювала як у себе вдома.
Так вона ще й онуків балувати почала. Якщо раніше Костя із Сашенькою самі прибирали іграшки, мили за собою посуд та пропонували постійно допомогу по господарству, то тепер з’ясувалося, що все це не чоловіча робота. Бабуся все робила сама, а хлопчики буквально за місяць зовсім розлінилися.
— Та перестань, ремонт не вічний, — відповів Мишко на мої обурення. – Потерпимо трохи.
Але ремонт у квартирі свекрухи затягувався, вже й весна прийшла, а вони навіть не думали з’їжджати. Я дуже терпляча людина, але днями мій терпець урвався.
Якось увечері я приїжджаю додому з роботи і бачу картину маслом — просто на тому місці, де ми планували басейн на ділянці копати, розбиті грядки. Заходжу в будинок і насамперед у свекрухи питаю, мовляв, що за самодіяльність у дворі?
— То чого земля простоює? — свекруха навіть не зрозуміла, чому я обурююсь. — Посадимо кабачки, морквину, огірочки. Навіщо в магазині все це купувати, якщо є де вирощувати своє?
Я насилу стрималася, щоб не почати з ходу скандал. Сяк-так дочекалася Мишка з роботи і висловила йому, що не почуваюся в нашому будинку хазяйкою. Якщо це його батьки, то хай сам їм і натякає, що вони затрималися в гостях.
Чоловік спробував поговорити з матір’ю, але та вперлася рогом, слухати нічого не хотіла. Грядки в її очах були потрібніші за басейн. Про ремонт у квартирі при цьому Зінаїда Петрівна навіть не згадала, і коли чоловік мені все це розповів, у мене з’явилися невиразні підозри.
Найближчого ж вихідного ми потай від батьків чоловіка поїхали до них у квартиру. І яке ж було здивування, коли нам відкрила незнайома жінка. Як з’ясувалося, жодного ремонту у квартирі не було, а свекри просто здали її в оренду.
Дорогою додому чоловік мовчав, і я прямо фізично відчувала, як у ньому зростає обурення. Щойно машину в гаражі запаркував, одразу пішов до матері.
— Що я ще маю зробити, щоб ти перестала мій особистий простір вважати своїм?! — я ще ніколи у Михайла такого голосу не чула. — Університет я закінчив, сам заробляти почав, одружився, дітей завів, будинок збудував за власний кошт! Якого ж біса я навіть у власному будинку не можу бути господарем?!
Зінаїда Петрівна, здається, взагалі такої підстави від синочка не чекала, так і завмерла з відкритим ротом. Чоловік мені вже потім пояснив, що вперше в житті посмів заперечити матері, ось вона і розгубилася з незвички.
Вже не знаю, чи був би за цим якийсь скандал, можливо, свекруха якісь аргументи і придумала, але, на щастя, в цю розмову раптово втрутився її чоловік, який весь цей час ні слова проти дружини не висловлював.
— Зіна, вгамуйся. То твоя ідея з орендою була дурна. Говорив я тобі з самого початку, не для цього дім вони будували. Але ні, тобі ж треба бути в усьому правою. І можеш нічого не казати, я все життя терпів твої генеральські замашки, але ти межі перейшла. Не дивись на мене так, краще починай речі збирати.
Свекруха після всього цього в такий ступор впала, що прийшла до тями лише наступного дня і спробувала на чоловіка з сином натиснути.
Несла якусь ахінею про пошану до матері, але її вже ніхто не слухав. Батько чоловіка якось розрулив ситуацію з орендодавцями, гаркнув на дружину кілька разів, і ось сьогодні вони нарешті поїхали.
Не знаю, як довго Зінаїда Петрівна буде образу на нас усіх тримати, але завтра ми з Мишком починаємо копати басейн.