Заїхавши до притулку, я побачила там свого собаку

Пів року тому ми відсвяткували 20 років нашого шлюбу. Наші сини вже виросли й живуть окремо. Залишилися ми з чоловіком удвох і наш улюблений  лабрадор Макс. Ми його купили зовсім крихітним цуценятка. Зараз йому вже 7 років. Він у нас справжній красень.  Є у нас невеликий магазинчик, живемо ми в достатку, зайняті справою, нудьгувати не доводиться.

Зібралися ми з чоловіком з’їздити до Франції. З самого дитинства я мріяла побачити Париж. Чоловік займався ревізією в магазині, а я збирала сумки в поїздку. Була надзвичайно щаслива. Тут задзвонив телефон.

У трубці я почула молодий жіночий голос. Дівчина просила відпустити Івана (чоловіка) і не перешкоджати його щастю, оскільки у неї з моїм чоловіком вже давно велика любов.

Спочатку я подумала, що це якийсь розіграш або злий жарт і поклала трубку. Потім згадала про свої підозри, які у мене виникали і які я завжди гнала від себе, мотивуючи тим, що чоловік багато працює і дуже втомлюється. Вирішила дочекатися його і все з’ясувати. На мій подив до розмови він поставився спокійно, наче давно чекав її.

Запропонував розлучитися.  Ділити майно не збирався. Залишив мені квартиру і магазин. Собі, виявляється, він уже відкрив новий магазин, а квартири в нього є ще дві. Забере собі тільки особисті речі та Макса. Говорив все це так спокійно і буденно. Я сиділа спустошена і мало що розуміла. Ось тобі й з’їздили в Париж.

Залишилася я одна. Пройшов рік як в тумані, але правду люди кажуть, що час лікує. Одного дня я зателефонувала подрузі, попросила її з’їздити зі мною в собачий розплідник, хочу купити собі маленького лабрадора, назву його теж Максом.

Приїхала Юля, я взяла потрібну суму грошей і ми вирушили в розплідник, але по дорозі прийшла мені в голову інша ідея. Чому б у собачому притулку, який знаходиться на околиці міста не взяти собаку. З різних причин вони залишилися самотніми й нікому не потрібними, втратили надію на кращі зміни у своєму житті. Але найчастіше це відбувається з вини людини через її зраду.

На гроші, які були призначені на покупку цуценяти, купила купу гостинців для хвостатих жителів собачого притулку. Там їх багато, напевно, нечасто пригощають їх смачненьким. Коли побачила всіх цих собак, я розгубилася. Дуже шкода їх усіх, кожній покинутій собачці хотілося б допомогти.

Раптом я побачила Макса. Свого Макса! Відразу я не повірила своїм очам. Вже його б я точно не переплутала ні з якою іншою собакою. Не може цього бути цього, звідки він тут узявся. Він стояв і уважно з сумом в очах дивився на мене. Неможливо було зрозуміти, що в цей момент творилося в його собачій голові. Вигляд у нього був недоглянутий, він сильно схуд.

Коли, я дзвонила своєму колишньому чоловікові, питала його про собаку,  то він мені розповідав, що коли його нинішня дружина прогулювала Макса, пес зірвався з повідця і вискочив на проїжджу частину дороги й потрапив під машину. Тоді я проплакала всю ніч, довго горювала за собакою. І раптом знаходжу його живого в собачому притулку.

Працівник притулку мені розповів, що молода жінка привезла його сюди, залишила пристойну суму грошей і пояснила, що летить на довгий час за кордон, а собаку нікому залишити. Так вона обманним шляхом позбулася Макса. Я щаслива, що живий мій улюблений Макс, що ми знову разом. А ще разом з Максом я взяла з притулку маленьку собачку.

Івану я не стала нічого повідомляти про собаку. Вирішила не псувати відносини в їх сім’ї. Коли я колишнього чоловіка в останній раз зустріла на вулиці, очі його щастям не світились.

Я впевнена, що життя само поставить все на своє місце.