Заїхав в притулок для тварин по роботі, а цей кіт чіпляв мене лапою…

Я вже ьагато років працюю фотографом. Іноді мене кличуть до притулків для бездомних тварин, щоб зробити пару знімків вихованців, які потребують нового дому. Часто тварин було дуже шкода, але я не сприймав це близько до серця. Поки не сталося зі мною щось дивне.

В той день мені необхідно було заїхати в один з притулків, щоб в черговий раз сфотографувати бездомних бідолах. Прийшов я з ранку. Підготував фотоапарат. Сфотографувавши тварин і попрямував до виходу. Раптом мого плеча щось торкнулося. Повернувшись, я був дуже здивований. Я побачив сірого кота, який між прутами клітки тягнув до мене лапу. Тягнув щосили, щоб ще раз доторкнутися до мене. Його зеленуваті очі були настільки щирими і добрими, що я навіть спочатку не зрозумів, як простояв біля цього кота п’ять хвилин. Він ніби заворожив мене своїм поглядом.

Взагалі, я кішок ніколи не любив, у мене ніколи не було вдома тварин. А тут, задивившись на зеленуваті очі кота, я відчув щось всередині. Таке тепле почуття. Кота звали Марс і сюди він потрапив з вини колишнього господаря, який безжально викинув Марса на вулицю в лютий мороз. Кота знайшли ледве живого, тут виходили.

Я тихенько відкрив клітку і погладив його по сірій шерсті. Кот в цю секунду мелодійно замурчав. Так я з котом простояв ще хвилин десять. На жаль, мені треба було бігти у справах. Закривши кота, я попрямував до виходу.

Мене переповнювало незрозуміле почуття. Мої думки були абсолютно не про роботу. На кілька хвилин я навіть забув, що спізнююся, думав тільки про того сірого кота, який глибоко запав мені в душу. Мені стало небайдуже, чи знайде він собі господаря, що з ним буде далі.

На наступний ранок мене ще терзали думки про кота з притулку. Його добрі зелені очі миготіли ніби були повсюду переді мною. Я ніяк не міг зрозуміти, що зі мною відбувається. В середині дня в мою голову увірвалося рятівне рішення про те, що хочу забрати цього кота до себе. На душі стало спокійно, як ніби вона тільки й чекала, коли ж до мене дійде, що цей кіт повинен жити у мене.

Переповнений почуттями, я одразу вирушив до притулку. Побачивши мене кіт знову простягнув свою лапку через решітку. Доторкнувшись до нього, я тихо йому сказав, що тепер у нього буде новий дім. Кіт начебто зрозумів мої слова і вірно чекав мене, поки йшло оформлення.

Попрямувавши за котом, я немов сяяв від щастя. Таких почуттів давно не відчував, можливо навіть  ніколи. Ось так у мене з’явився волохатий друг, який запав мені глибоко в душу.