Завжди казала, що буду хорошою свекрухою

Конфлікти свекрух з невістками були завжди. Рідко в сім’ю приймають відразу, доводиться багато чого пережити. Мене це теж не обійшло стороною і я дала собі обіцянку, що буду для невістки хорошою свекрухою.

Заміж я вийшла рано, не засиділася в дівках. Стукнуло вісімнадцять і наречений покликав мене заміж. Він був старший за мене на сім років. Така різниця в віці відразу не сподобалася його мамі. Я для неї була молода, недосвідчена, не вміла толком готувати. Ну не таку дружину своєму синові вона хотіла. А чоловік любив мене і завжди намагався підтримати.

Жити нам довелося з батьками чоловіка. Ось тут-то і почалися всі сварки і образи. Я ніяк не могла догодити своїй свекрусі. Не так попрасувала чоловіку штани, неправильно приготувала йому з собою торбинку, занадто товстий шар зрізаю картоплі. Що там говорити, все не так. На мої скарги мама завжди казала: «Терпи». На це у неї був свій аргумент: «Бачили очі, що брали, – їжте, хоч повилазьте».

Прожили ми в такій обстановці чотири роки. За цей час народилися дочка і син. Останньою краплею стало те, що свекруха почала сватати моєму чоловікові «потрібних» прямо у мене на очах. Запросила сусідку в гості на чай і всіляко вихваляла: «Яка Галя молодець, яка хазяйка». Я зібрала речі і пішла.

Чоловік відразу приїхав до мене, просив повернутися і не ображатися на маму. Я його простила, але пересилити себе після заподіяної свекрухою образи не змогла.

Ми стали жити окремо, але з батьками чоловіка я перестала спілкуватися. Чоловік до них ходив, дітей з собою брав, але без мене. Ми змогли прожити на сусідніх вулицях і не спілкуватися майже двадцять років. За цей час вже все забулося, але ні свекруха, ні я не намагалися налагодити відносини. Я бачила, як від цього страждає мій чоловік, як розривається між нами, як йому хочеться зібратися на свято всією родиною. Бачила, але не могла себе перебороти. Така глибока була моя образа.

Коли діти створили свої сім’ї, я вирішила не заважати. Підказати, як краще, вважає за потрібне кожна мати, адже їй видніше, але я мовчала. Так, доньці могла щось висловити, але невістці – ніколи. Дочка навіть іноді підбурювала, говорила, що так не можна, скільки можна мовчати? А навіщо? Підбурювати сина на скандал? Від цього буде страждати моя дитина, а я разом з ним через те, що була ініціатором скандалу.

Ось так мовчки все і роблю. Не все мені може подобатися, але я мовчу. Привезуть внучку в брудному одязі або порваних колготочках – виперу, зашию або нові куплю. Мовчки переодягну і з посмішкою проводжу дітей.

Чи хороша я свекруха? Судити не мені, а моїй невістці. Мені це дається нелегко, вже дуже запальний у мене характер. Але кожен раз при бажанні висловитися ставлю себе на її місце і згадую, як це неприємно.

А з батьками чоловіка ми все-таки почали спілкуватися. Ділити нам з ними нічого, життя вже майже прожите. Та й вони вже старі, допомагати треба. Я завжди вірила в те, що як ставишся до людей ти, так будуть ставитися і до тебе. Це допомагає забути навіть старі образи, жити і насолоджуватися кожним днем ​​свого життя.