Завдяки свекрусі, мій батько вимагає права на проживання у моїй квартирі. Не знаю, що робити

Свого батька я зовсім не пам’ятаю. Знала тільки, що він вчасно платив аліменти, знала його ім’я, прізвище та по батькові. Ні з ким з його родичів я теж жодного разу не контактувала. Не обійшлося без дитячої мрії: прилетить тато, як чарівник на блакитному вертольоті, подарує новий мобільник, відвезе в Діснейленд.

На жаль, ні. З виплатою аліментів і закінчилася його участь в моєму житті. Так ми, напевно, ніколи б і не зустрілися, якби не моя свекруха. За моїм дівочим, батьківським прізвищем та по батькові вона знайшла мого тата в соцмережах. І не втрималася – написала.

Ми з чоловіком тоді на іпотеку збирали, ось вона і вирішила поцікавитися: а чи не допоможе тато дочці? Тато дочці не допоміг. Мало того, він відхрестився від мене: свій борг виплатив у вигляді аліментів, більше нічого з нього отримати не вийде. Свекруха не забула роздзвонила всім про факт їх листування і докорити мені:

– Що за людина? Грубий хам! І як взагалі твоя мати примудрилася від нього залетіти?

Її ніхто не просив, на пошуки не благословляв. Проявила, блін, ініціативу. Ми з нею добряче посварилися: подібне втручання в моє життя неприйнятно. Я зрозуміла б, якби моя мама на правах колишньої дружини стала його розшукувати, але матері Віталіка це взагалі ніяким боком не стосувалося.

Близько року все було тихо, від татуся не було ні звуку, я заспокоїлася. Ми з Віталієм взяли іпотеку, почали облаштовуватися. Облаштовуватися – голосно сказано: спали на матраці на підлозі, їжу готували на плитці – не було грошей на плиту, замість штор на вікнах наклеїли тюль. Діти, ремонт, хороша побутова техніка – все потім, головне – борг банку.

Переломний момент відбувся в неділю, якраз за кілька днів до мого дня народження. А ця …, мама Віталі яка, нас навіть попередити не спромоглася, що мій татусь нашою адресою цікавився. І вона її йому дала!

У двері постукали. З парою пакетів в руках на порозі стояв незнайомий мужик.

– Ну що, привіт, дочко! – прокаркав він.

Я ледь не знепритомніла. Двері зачинила від переляку, спиною до них притулилася, почала себе за руку щипати, в надії прокинутися. У двері знову постукали, я побігла в спальню, вона ж – єдина кімната, і розридалася. Віталік почав мене заспокоювати, але я його попросила розібратися з гостем. Він пішов розмовляти, вийшовши в під’їзд.

Чоловік повернувся похмуріше хмари. Батько зібрався жити в нашому під’їзді, через мене йому більше нікуди йти. Свекруха своїми пошуками розворушила осине гніздо.

Дружина татуся зрозуміла, що дочка від першого шлюбу теж спадкоємиця майна. А таткові на пенсію через пару років, з оглядкою на статистику тривалості життя чоловіків – скоро ділитися доведеться. Що зробила вона, його дружина. Під гаслом турботи про права їхніх спільних дітей, вона вмовила татуся поділити майно в шлюбі та написати на неї дарчу. Пендель під зад – ось що він отримав після оформлення всіх документів. А діти, мої зведені брат і сестра, навіть не подумали приструнити матір і заступитися за свого батька.

І раз в тому, що трапилося винна я, цікаво – з якого дива, то і розгрібати мені. Жити йому ніде, роботи нормальної немає, жити нема на що. Ось він і згадав, що аліменти платив, значить тепер я йому винна. Дочірню турботу,  спальне місце і годівлю. І аргумент – НЕ причепишся: я ж аліменти платив!

Віталік запитав:

– Він у під’їзді, що робити будемо?

Я психанула:

– Нехай твоя мама все розгрібає! Нічого було лізти куди її не просили.

Слово за слово, чоловіка зачепило, що я згадала його маму. Ми серйозно посварились, він пішов, грюкнувши дверима. Татусь, криком на весь під’їзд, пообіцяв зустрітися в суді на тему аліментів йому. Віталік погрожує розлученням, якщо я не попрошу вибачення і не визнаю, що його мама ні в чому не винна.

Сиджу одна в іпотечній квартирі. Ридаю в розпачі й не знаю, що робити?