Засліплена коханням, я ледь не залишилась на вулиці…

Мені було 27 років, коли я поїхала відпочивати в санаторій. Олег був на рік старший. Ми познайомились на другий день мого відпочинку. Він активно цікавився моїм життям: звідки я родом, хто мої батьки, де я працюю, скільки заробляю.

Я тоді працювала юристом в маленькій фірмі. Жила в обласному місті. У мене була своя маленька квартира-студія, в якій бригада будівельників закінчувала ремонт. Бувши відкритою та довірливою дівчиною, я відразу все виклала: і про квартиру, і про гідну зарплату, і про свою мрію: вийти заміж та народити дитину.

Почалися активні залицяння: квіти, кіно, ресторани. Про себе він розповідав дуже мало. Дізналася тільки, що він народився і виріс в столиці, де живе разом з мамою. Працює менеджером у комп’ютерній фірмі.

Він ніби зачарував мене. Якось одразу почалися розмови про наше спільне майбутнє, пішли прохання, щоб я народила йому синочка. Возив в Київ знайомитися з мамою і сестрою. Я дуже швидко закохалася і занадто рано начепила на себе рожеві окуляри.

Коли прийшов час розлучатися, я плакала. Він теж. Запевняв, що любить мене і скоро приїде в рідне місто, що забере мене, ми будемо жити разом. Через тиждень він взяв відгули на роботі та приїхав за мною.

Після розмови з моїм нареченим, мама заплакала. Вона сказала, що Олег – підходяща мені партія, але мені ж вже не довести, я ж уже наречена і майже дружина столичного красеня. Мене було вже не зупинити – зібрала валізи, попрощалася з рідними й поїхала.

Він привіз мене до себе додому. Це була трикімнатна квартира. У великій кімнаті жила мама, в маленькій кімнаті мій наречений, а третя кімната була завалена мотлохом, в ній стояло ліжко і килим на підлозі. Мама нареченого відразу стала обіймати мене, називати донечкою. Вона сказала, що я можу жити в цій вільній кімнаті.

Я тоді ще здивувалася, навіщо мені жити тут. Я ж не в гості приїхала. Я наречена її сина, у нас близькі відносини та природніше, якщо ми будемо з ним жити в одній кімнаті. На цей мені тільки знизали плечима: «Роби, як хочеш». Зовсім скоро почали відбуватися дивні речі.

Одного разу я наводила порядок в кімнаті та за диваном знайшла коробку з фотографіями моєї квартири. На них була дата. Той день, коли наречений гостював у мене. Увечері я показала їх Олегу. Він розсміявся і сказав, що зробив їх, щоб похвалитися, яка у мене наречена молодець і сама придумала такий дизайн квартири. Хотів, щоб я щось таке і у квартирі матері зробила. Я йому повірила і заспокоїлася.

Потім наречений заявив, що готувати їжу буду я для всієї родини. Мамі так краще. Я погодилась. Свою квартиру я здала в оренду, щоб мати гроші на перший час поки я  не знайду роботу, яку до речі, без реєстрації знайти досить важко. Але свекруха категорично заявила, що це мої проблеми та  щоб на її квартиру я не розраховувала. Свекруха отримувала пенсію, але витрачала її тільки на себе. І син їй завжди підкидав із зарплати. Всі комунальні послуги за квартиру повинен платити син. Його зарплати ледь вистачало на всі витрати.

Незабаром я почала купувати продукти для всіх за свої гроші. Свекруха сиділа вдома перед телевізором, ходила до церкви та іноді відвідувала свою подругу Марію. Одного разу, коли свекруха відправилася до подруги, мені зателефонувала Ольга, сестра чоловіка, і наказала взяти паспорт і їхати в сусідній район міста, де організовували будівельний кооператив.

Вона порадила мені записатися в цей кооператив: «Ви ж не будете весь час жити з мамою, вам потрібна своя квартира. Ти зараз вільна, тому їдь». Я вирушила з ясною думкою, що у чоловіка немає таких грошей, щоб вплутуватися в будівництво. У призначеному місці та в зазначений час ніяких зборів не відбулося. Я повідомила про це сестрі чоловіка. Вона довго зітхала, а потім видала геніальний план:

– А може ти продаси свою квартиру в області, а ми потім мамину трикімнатну обміняємо на дві двокімнатні з доплатою твоїми грошима. Тоді в одній квартирі буде жити мама, а в другій – ви з моїм братом.

Я відповіла тільки, що над цим треба подумати та все обговорити з чоловіком. Повернулась додому. Свекрухи ще не було. Я задумалась. З одного боку, звичайно, хотілося жити окремо. Але з іншого, ми ж ще навіть не одружені. А якщо не уживемся, що тоді. Доведеться повертатися до рідного міста і жити з батьками. Так хоч маленька, але своя квартирка.

З роздумів мене вивів дзвінок телефону. Я підняла трубку. Дзвонила Марія, подруга свекрухи:

– Слухай, дівчинко, нізащо не продавай свою квартиру. Не роби цього, – зашепотіла вона в трубку, – думай про себе і бережи себе. І нікому не кажи, що я тобі дзвонила, – додала вона і повісила трубку.

Я здивувалася. З цієї Марією я навіть не була знайома, а вона мені дзвонить потайки, попереджає. Було про що подумати. Щось тут не чисто. Я вирушила до свекрухи в кімнату і відкрила її стіл. Швидко переглянула документи та знайшла заповіт. За заповітом після смерті свекрухи половину квартири успадкувала дочка. Про сина нічого не було сказано. Я тихенько все поклала назад і повернулася у свою кімнату.

Виходило, що половина квартири належить дочці за заповітом. А другу половину квартири розділять спадкоємці за законом в рівних частках. Згідно із законом спадкоємцями були син і дочка. Тобто дочки дістанеться майже вся квартира, а синові – «місце на килимку». Коротше, ми з Олегом в цю схему не вписується. Не хотілося вірити, що у всьому цьому бере участь і мій коханий.

Наближався мій День народження. Олег попередив, що готує мені особливий подарунок. Попросив мене вранці вбратися і взяти паспорт з собою. Потім він повіз мене в РАЦС. Це був його подарунок. Він зважився узаконити наші стосунки. Але в цей день там був вихідний. Документи ми не подали.

Ввечері подзвонив мені колишній начальник, щоб привітати з Днем народження. Він був мені як другий батько. Взяв у свою контору відразу після інституту і виростив з мене хорошого фахівця. Посипалися питання:

– Як справи? Заміж вийшла? На роботу влаштувалася? Якщо ні, то повертайся назад.

Правда він вже взяв хорошого тямущого хлопця на моє місце, але і для мене робота завжди знайдеться. І тоді я йому все розповіла. Про родину коханого, якій не дає спокою моя квартира. Про свекруху, яка відмовляє мені в реєстрації, і через це я не можу влаштуватися на роботу. Про невдалий похід в РАЦС. Вже не знаю, що робити. І попросила поради.

– Ну що поганого може статися, якщо ми одружимося і зробимо обмін з доплатою.

У відповідь я почула таку догану, якою начальник зазвичай лаяв винного працівника.

–  Ти – юрист, або від любові у тебе мізки зовсім витекли. Як юрист ти повинна прораховувати наперед і всі варіанти. У разі розлучення, вони скажуть в суді, що продали свою троячку в столиці, а ти конуру на периферії й будь-який суддя вважатиме такі вкладення не рівноцінними. В результаті у них квартира, а тобі вони будуть виплачувати грошову вартість твоєї частини. Але як я розумію грошей у них немає. І навряд  ти щось отримаєш.

Це був відро холодної води. Але Олег був таким милим. Я не могла подумати, що він заодно з матір’ю і сестрою.

Одного разу в гості до свекрухи прийшла дочка зі своїм сином. Я лягла відпочити в кімнаті та почула, як вони шепотілися. Говорили про те, що залишилося чекати зовсім небагато. Олег подасть заяву в РАЦС, одружується з цією дурепою і вона зробить все, як вони хочуть.

Рожеві окуляри нарешті розбилися. Через два дні я, нічого не пояснюючи, зібрала валізи та виїхала у своє місто. Олег тільки надіслав мені повідомлення: «Ну і йди, я таких як ти ще сотню знайду».

Я повернулася на роботу в стару контору. Там я познайомилася з Владом, який працював замість мене. Через рік ми одружилися. У нас народився чудовий хлопчик. Мої мрії здійснилися. Колишній відправив маму жити до сестри й дотепер шукає собі краще мене. Навіть мамина трикімнатна квартира нікого не приманює.

Адже жінки виходять заміж за гідного чоловіка, а не за квартиру.