– Заробив би сам, тоді так: даруй що хочеш і кому хочеш! Але він обікрав свою матір! А та ще й рада!

У сусідів кілька днів лайка стоїть, аж стіни трясуться. За стінкою у нас живе сім’я: 40-річний батько сімейства Валентин, його 38-річна дружина Аня, 59-річна мама Ані Ніна Михайлівна і 15-річний син Валентина та Ані, Костя. Переїхали вони років 8 тому, Валентин купив квартиру в іпотеку.

Наскільки я знаю, у Ніни Михайлівни й Ані свого житла не було, вони все по родичах та по знімних квартирах моталися. А потім, коли Валентин з Анною познайомились і з’їхалися, мати Ані стала з ними жити.

Ніна Михайлівна досить швидко стала грозою нашого під’їзду. Розігнала притулок бомжів, занадилися ночувати у нас над шахтою ліфта в теплу пору року і вгамувала сусідів знизу, що влаштовують гулянки з гучною музикою кожні вихідні. Жінку побоювалися всі, навіть її дочка. Одного тільки Валентина Ніна Михайлівна побоювалася і ставилася до зятя з явною повагою.

Ми з чоловіком трохи молодші будемо, та й діти у нас ще в садок ходять. Але мій Вася з сусідом подружився. В основному – на тлі сусідства не тільки по сходовому майданчику, а й по гаражах, які стоять поруч. На темі авто Вася і Валентин повернені геть: можуть годинами обговорювати поліпшення їх «ластівок», ганьбити заправки за поганий бензин і обговорювати новинки автопрому.

Треба сказати, що сусіди рідко шуміли. В основному, Ніна Михайлівна іноді покрикувала на Аню, коли глави сімейства не було вдома. Костя завжди був слухняним хлопчиком, добре вчився, самостійно роблячи уроки та зникаючи в місцевій бібліотеці.

Але настав перехідний вік хлопчика і за стіною все частіше чути лайку: Костя відстоював своє право бути самостійного дорослого особистістю. На що отримував цілком справедливе: «Ось коли будеш сам себе утримувати – роби що хочеш!»

Кричать сусіди й кричать. Цікаво було, не сперечаюся. Але піти і запитати безпосередньо було незручно. Зате Валентин днями зайшов і попросив Васю звозити його в магазин за запчастинами. Вася зібрався і поїхав. А повернувшись, розповів мені наступне.

Костя, поки його мати спала, замовив планшет за 10 тисячі в інтернет-магазині, сплативши своє придбання онлайн за допомогою кредитної карти матері. Планшет він купив в подарунок 15-річній однокласниці, яка вважалася його дівчиною. Ця дівчина сама замовила собі такий подарунок, висміявши хлопця при всьому класі. А він пообіцяв, що планшет у неї буде.

За фактом: була здійснена крадіжка. Костя вкрав гроші з кредитки матері, щоб обдарувати свою кохану. Але Аня і її мати, дізнавшись про вчинок сина і внука, стали розчулюватися:

– Справжній чоловік росте! Сказав – зробив!

Купівля спливла, коли Ані прийшло повідомлення про щомісячний платіж. Підліток, після оплати, видалив повідомлення з банку і підтер історію на комп’ютері. Коли Аня почала розпитувати сина про витрату з її карти, він не став відпиратися, все розповів. Валентин, в свою чергу, позбавив сина інтернету і гаджетів та зобов’язав повернути планшет.

– Ти з глузду з’їхав? Як можна забрати подароване? Радів би, яким чудовим Костя росте! А як його дружині пощастить? Словами не передати! – докоряла чоловікові Аня.

Але сусід твердо стояв на своєму: планшет у дівчини забрати, здати назад в магазин або продати та погасити хоча б частину боргу по кредитній карті.

– Не бувати цьому! Я не дозволю робити з Костя слабака! – хором почали кричати Аня і Ніна Михайлівна.

Жінки пишалися юнаком, бачачи в його вчинку тільки хороше. Тоді Валентин змусив сина відпрацьовувати борг: чистити сніг перед гаражем і розносити газети. Телефон підлітка був проданий натомість була придбана звичайна звонилка, різницю Валентин поклав на карту Ані.

Аня і її мама подібного втручання пробачити не змогли та вже удвох почали нападаючи на Валентина, з ранку до вечора вимовляючи йому за його неправоту. Сусід в боргу не залишався і намагався донести до родичок одну просту думку: Костя – злодій.

– Заробив би сам, тоді так: даруй що хочеш і кому хочеш! Але він обікрав свою матір! А та й рада! Я сходив до батьків дівчинки, планшет повернули. Я його продав, дешевше, зрозуміло. Поки син не відпрацює різницю і не зрозуміє, як це – заробляти своєю працею – не буде йому жодних поблажок. Як вони не розуміють: якщо йому зараз все з рук зійде, то що далі буде? – запитує Валентин.

Я себе на його місце поставила: мій син підросте і вкраде у мене гроші, щоб купити який-небудь дівчині потрібне. Так я сама особисто прийду і заберу те, що він купить! Справа не в подарунку, справа в походженні грошей на покупку цього подарунка. Валентин правий: зароби сам. Але красти? Як Аня може пишатися вчинком сина? Не розумію.