– Зараз я хочу відпочити і пожити для себе, а не накидати собі нове ярмо на шию

Той день був найщасливішим в життя Іри. Іпотеку вони з чоловіком Михайлом виплатили за 9 років, хоча брали на 14. На початковий внесок пішла кімната в комуналці, яка дісталася Ірині від батьків та невеликі дошлюбні кошти Михайла.

– Ми з Мішею отримуємо зарплату в один день. Раніше відразу прикидали, скільки й куди треба обов’язково внести. Потім думали, як вижити на інше і примудритися викроїти на дострокове погашення. Завжди на першому місці стояв іпотечний платіж, 8 тисяч. Ця сума – майже вся моя зарплата. І коли я за звичкою відняла її із загального доходу, а потім згадала – все, ми більше не винні банку нічого, то сміялася, немов божевільна, – згадує Іра.

Сім’я Ірини стала дозволяти собі більш якісне харчування: не 2-3 кілограми м’яса на місяць на всю сім’ю, а 15. Не по яблуку на кожного в тиждень, а цілий пакет. Минтай змінився тріскою, курячі шиї на суп – цілими тушками.

Косметичка Іри теж зазнала змін: місце бюджетних тіней за 50  грн зайняли красиві дорогі палетки, а гігієнічну помаду для губ вижили нормальні помади та блиски. Михайло купив собі зимові шини. Нові, а не б/у, як багато років до цього. А діти, чиї батьки звільнилися з кабали, стали чути менше відмов у проханнях щось їм купити.

Насолоджувалася щастям Ірина недовго, всього пів року. А потім чоловік запропонував їй обзавестися ще однією квартирою, але вже для дітей.

– Я де стояла, там і сіла. Міша радісний, посміхається. 14-річний Артем, наш старший син, теж загорівся: заявив, що не хоче, коли виросте, кожен місяць гроші банку віддавати, як ми з його батьком, – розповідає Іра.

Ірину «обрадували» звісткою: на цей раз іпотеки не буде. Знайомий з   роботи  чоловіка запропонував йому самотню бабусю зі свого під’їзду. Мовляв, ця бабуся спить і бачить, як хто-небудь почне їй допомагати грошиками та по господарству, а вона віддячить цих дбайливих людей своєю квартирою.

На Ірину насіли з усіх боків: Міша кожен день розписував принади володіння двома квартирами. Артем почав мріяти, як він одружується і приводить туди дружину. Навіть 6-річна дочка Іри голосувала за другу квартиру, щоб Артем швидше одружився і з’їхав і щоб дитяча кімната залишилася тільки в її розпорядженні.

Ірина зібрала родину за столом і повідомила своє рішення:

– Добре. Нехай буде договір довічної ренти з цієї бабусею. Але. Платити будеш ти, Міша. Я не вкладу ні копійки, ти вже вибач, але мені одній кабали вистачило. Я підпишу будь-які папери та відмовлюся від цієї квартири, вона буде тільки твоєю. Але сім’ю, будь добрий, забезпечувати як раніше. Тепер про допомогу: Синку, ти вже великий, тому їздити та вести господарство у цієї бабусі будеш ти. Годувати її, ходити за ліками та продуктами, прибирати її квартиру. Тільки врахуй, щоб навчання не страждало.

Артем від пропозиції відмовився: ось ще чого, буде він кудись до когось їздити та про когось піклуватися.

Михайлу ідея з виплатою ренти тільки з його зарплати теж не сподобалася: чому це він один повинен витрачатись? Адже коли квартира стане його власністю і він буде її здавати, поки Артем закінчує школу, гроші підуть в сімейний бюджет? І діти спільні, а не тільки його. Значить, і в придбанні житла для них Іра теж повинна взяти участь.

– Не хочу. Не знаю, скільки б ця бабуся хотіла, але навіть за 5 тисяч на місяць – не хочу. Так навіть за 3 тисячі. Мені іпотеки по горло вистачило. І взагалі, вони забули, що бабуся може і 20, і 30 років ще протягнути. Я хочу жити нормально, не економити кожну копійку. Потім, коли діти виростуть, ми з Мішею обов’язково їм допоможемо. Але не зараз. Зараз я хочу відпочити та пожити для себе, – пояснила своє рішення Ірина.