– Зараз все дороге, тому просто так не дам! Продам трохи дешевше, але банки поверніть.

Одразу після одруження ми з чоловіком жили у  своєму власному будинку в передмісті. Чоловікові цей будинок дістався в спадщину. У нас біля будинку був  невеликий город. Садили все і доглядали за урожаєм. Паралельно я допомагала і своїй свекрусі – у неї теж був свій город і жила вона недалеко від нас.

Я завжди допомагала і садити, і полоти від бур’янів, а потім  і збирати урожай і все це переробляти. Варила варення, крутила соління і закатувала банки з компотами та салатами. Ніколи й нічого не просила натомість. Хто займався такими домашніми справами, той мене зрозуміє. Це теж праця, який займає дуже багато часу і сил.

Хоча у моєї свекрухи є своя дочка, яка могла б їй також допомагати, але вона цього не робила. У неї завжди були відмовки: «Копошитись в землі – це не моє. У мене манікюр, я не можу собі такого дозволити. Вибачте звичайно, але це все без мене». А свекруха, як любляча мама, взимку постійно передавала свої запаси улюбленій дочці. Нам, ніколи не пропонувала, та ми й не просили.

Так тривало з року в рік. Не буду вдаватися в подробиці, але довелося нам з чоловіком будинок  продати та переїхати в місто. Проте ми й надалі кожні вихідні дні їздили до його матері та допомагали їй з городом. Садили, пололи, доглядали й переробляли весь урожай. Але потім, все припинилося.

Ми перестали їй допомагати. Я навіть чоловікові, заборонила це робити. Я ніколи не просила ніякої плати у неї за свою працю, та й в думках таке б у мене не з’явилося. Але ось свекруха, думає по іншому. Якось взимку нам дуже захотілося маринованих помідорів з огірками. Я запитала у свекрухи, а вона мені відповіла: «Нині все дорого, тому просто так не дам. Не буду продавати звичайно ж як на ринку, трохи дешевше продам, але щоб баночки потім повернула ».

Я навіть розгубилася від такої пропозиції. Значить рідній дочці, яка навіть палець об палець, не вдарила на материнському городі, вона віддає просто так, а рідному синові, пошкодувала і готова продати, навіть те, що всі ці консерви, я робила їй сама. Це мене дуже неприємно вразило. Це був перший і останній раз, коли я щось попросила. Сказала також чоловікові, щоб нічого не просив у мами.

Він сам, теж отетерів від слів своєї матері та навіть збирався їй висловити своє невдоволення, але я не дозволила. Я зробила по-іншому. Наступного разу, коли почався сезон дач і городів, ми не поїхали допомагати свекрусі. Вона дуже скаржилася потім своїй  дочці і всім родичам, які ми не вдячні, не хочемо допомогти. Її дочка, чоловіка рідна сестра, якось  хотіла мені висловити свої претензії, але я послала її куди по далі. Сказала тільки одне їй: «Це твоя рідна мама, бери та допомагай їй. Я багато років з чоловіком тяжко працювала на її городі, тепер твоя черга.»

Чоловік мій, виявився повністю солідарний зі мною. Додав навіть, що буде проводити всю свою відпустку, у моєї мами в селі. У всякому разі знає, що звідти він точно не поїде з порожніми руками. Там навіть просити нічого не треба, навантажать так …, а якщо почнеш відмовлятися, то ще й образитися можуть. Ось так буває.

Ми звичайно ж спілкуємося і з сестрою, і з мамою чоловіка, але ось допомагати більше не допомагаємо. Просто з принципу.