Запідозрила, що невістка народила не від сина, зробила ДНК-тест, тільки син не оцінив моїх старань

Почала помічати, що онука зовсім не схожа ні на сина, ні на невістку. Начебто і очі у дівчинки карі, як у сина, але розріз не такий. У Кирила очі глибоко посаджені, а в неї ні. Невістка взагалі блакитноока.

І волосся у онуки кучеряве, хоча обидвоє батьків з прямим волоссям. Рідні невістки я не знаю, але в нас у роду нікого з пишними шевелюрами не було.

І ось взагалі відчуваю,  не моя внучка. Ні, я її не ображаю. І подарунки дарую, і граю, але немає до неї особливої ​​любові.

І невістка якась чужа мені. Все на «ви» називає, у вічі не дивиться, на одкровення її взагалі не витягнеш. Не розумію, де її тільки Кирило знайшов? Адже зустрічався до цього з милою хохоткою Машею, вона вже мало мене не мамою називала. Ми з нею так душевно іноді сиділи за чашкою чаю. Мрія, а не дружина для мого сина.

Потім, правда, Кирило її з другом застукав, пробачити не зміг. А я вважаю, що дарма. Кожна людина може помилитись. Перетерпів би і зараз був щасливий і не виховував чужу дитину. Адже точно Катька обвела його довкола пальця.

Після довгих сумнівів я всі ці міркування синові висловила. Він мене вислухав, сказав, щоб про Дашу і нагадувати йому не сміла.

— А про Катю я не маю наміру слухати всякі гидоти. Даша моя донька, і точка! – Сказав він як відрізав.

Але ж підозри все одно мені жити спокійно не давали. І ось одного разу я переглянула передачу, де по ДНК встановлюють, хто від кого народив. Зрозуміла, що мені треба робити.

Пішла до клініки, захопивши речі Даші та зубну щітку Кирила. Грошей, звичайно, пристойно здерли, але обіцяли зробити аналіз найближчим часом. Я, поки чекала, мало не посивіла зовсім. Добре, що фарба для волосся у мене якісна, добре маскує все.

І ось отримала довгоочікуваний папірець. Прочитавши, що там написано, я аж підскочила від радості. Адже права ж була. Не є Кирило біологічним батьком.

Я з цим папірцем прямо до сина на роботу. Зайшла до кабінету, мало не танцюючи. Поклала перед ним конверт.

– Що це? – підняв він брови.

– ДНК-тест між тобою та Дашею. Не дочка вона тобі, – переможно сказала я.

— Тобто ти за моєю спиною продовжуєш всякий бруд збирати?! — промовив син і похмуро хмари став.

А потім узяв конверт та розірвав його, не читаючи. Потім усміхнувся і на мене глянув.

— Ми познайомились із Катею, коли вона вже була вагітна, її хлопець покинув. Спершу ми просто спілкувалися, а потім зрозуміли, що нам добре разом. Загалом, мамо, я знаю, що Даша біологічно не моя, але вона все одно мені рідна дитина!

Сказавши це, Кирило зітхнув і попросив залишити його кабінет. Образився він на мене. За правду образився. Виходить, всі мої старання даремно.

А ввечері Катя, якій Кирило вже розповів, прийшла до мене поговорити. Вона зізналася, як їй було погано після зради хлопця, а Кирило її врятував.

Ні, вона не хотіла нав’язувати йому чужу дитину, вона сама запропонувала стати її батьком. Катя дуже вдячна Кирилу і нескінченно його любить, тепер іншого чоловіка для неї немає на цьому світі. А зі мною вона була холодна, бо соромно було, що ніби обманює мене.

Тоді ми довго з нею розмовляли. І плакали також. З того часу Катюшка мені як донька стала. Зрозуміла я, що не треба лізти зі своєю правдою, особливо коли її ніхто не просить.

А за два роки Катя сина народила. І Данило – копія Кирила. Втім, тепер я своїх онуків люблю однаково, рідні мені обоє. А донька така красуня росте! Усі, хто бачить її, одразу кажуть: «Татова дочка».