Залишилась з племінником, а мене ще й винною зробили

З чоловіком ми одружені вже 4 роки, живемо окремо від батьків у моїй квартирі. В нас обох є хороша робота, яка нам подобається.

Однак, є в мого організму ще з раннього дитинства цікава особливість. Щороку  в середині листопада я починаю хворіти. Два тижні на лікарняному, потім – абсолютно здорова до наступного року.  І вітаміни пила, і для профілактики всякі добавки. Прогулянки, спорт, правильне харчування – нічогісінько не допомагає. Я вже навіть на листопад нічого серйозного не планую. Точно знаю, що на лікарняному буду.

Так ось. Листопад. Я хворію, лежу в ліжку з температурою, п’ю морс, який  дбайливо приніс для мене Ігор, серіали дивлюсь, в телефоні залипаю. Насолоджуюся відпочинком від роботи.  Дзвінок від зовиці:

– Привіт Я до тебе Ваню ввечері привезу. Нас з чоловіком на день народження запросили, несподівано. Заодно тисячу на подарунок займеш.

– Не вийде, я хворію.

– Так нехай Ігор з племінником посидить, а ти на кухні посидиш. Не надихай тільки на дитину своїми бацилами, а то я до тебе його на час лікарняного привезу. – похихотіли Аня.

Я відмовилася сидіти на кухні. Мені й в ліжечку добре було. Не зовсім-зовсім добре: все-таки температура давала про себе знати, але в ліжечку явно краще, ніж стирчати весь вечір на кухні заради чужої примхи. Аня зі мною навіть не попрощалася – образилася на відмову.

На день народження вони з чоловіком сходили, Ваня залишився у бабусі – у моєї свекрухи. На наступний день, Ігор прийшов додому спантеличений:

– Нелю, мама довідку просить, що ти хворієш. Вони з Анею думають, що ти – симулянтка. І спеціально про хворобу сказала, щоб Ані грошей не давати. Я їм сказав, що вони марять – вони що, офіційна державна структура, щоб їм довідки носити? У нас два варіанти. Надати довідку, щоб не нагнітати конфлікт. Або слати їх лісами та полями. Думай сама.

Довідку! Я розумію свого роботодавця – він мені лікарняні оплатить. Але підтверджувати довідкою свою хворобу, щоб порозумітися за відмову сидіти з племінником чоловіка? Нісенітниця якась. Принципово відмовилася у лікаря дві довідки клянчити. Не дочекаються! Послали ми з чоловіком його родичок з їх вимогами. Ну смішно ж! Не хотіла б я сидіти з дитиною – так би й сказала: прости, Аня, що не вийде.

Тим більше я заміжня майже 4 роки і вони прекрасно знають про мої листопадові лікарняні. Сама особисто розповідала, вони ще здивувалися тому, як дивно у мене імунітет працює. Пам’ять у них відмінна, я впевнена. Аня досі пам’ятає, що я відмовилася віддати їй свої весільні туфлі. А її мама ніяк не може забути, що я посміла забрати у неї ключі від своєї квартири, коли ми повернулись з медового місяця.

30 листопада я вийшла на роботу. Понеслися робочі будні. Ні зовиця, ні свекруха не нагадували про себе. Не встигла я про це подумати й здивуватися – як так, Як Аня подзвонила.

– Привіт. Посидиш з дитиною ввечері?

– Посиджу, привозь. – відповіла я.

Увечері, щойно я приїхала з роботи, Аня вже стояла у мене під дверима.

– Мамо, а чому тітка Неля без тортика? – запитав Ваня у своєї матері.

Я здивувалася – який тортик? І теж здивовано подивилася на Аню.

– Зараз тітка Неля сходить і купить тортик. – пообіцяла Аня синові.

– Який торт, Ваня? – поцікавилася я у хлопчика.

– Ти минулого разу нас обдурила – сказала, що хворієш, а сама не хворіла. Торт – вибачення за брехню. Мама сказала, що ти купиш! – пояснив племінник.

Я відкрила двері у квартиру, Аня з сином зайшли слідом.

– Аня, це буде останній раз, коли я сиджу з твоєю дитиною. І то – тільки тому, що вже пообіцяла посидіти. Більше мені навіть не дзвони. Ти адекватна? Що значить – я вас минулого разу обманула? – я твердо позначила свою позицію.

– Ну ти ж довідку не надала! – обурилася Аня.

– А ти хто така, щоб я тобі довідки носила? Йди вже. І будь добра, повернися сьогодні. Мені завтра рано на роботу і я не повезу Ваню в школу.

На обличчі Ані промайнуло розчарування – я готова тисячу поставити на те, що вона розраховувала залишити дитину у нас до ранку. Пішла зовиця незадоволена. За хлопчиком приїхала бабуся, через пару годин. Аня їй поплакалась – як я грубо з нею розмовляла. Ще й дитину посміла з тортом кинути.

Добре,  що чоловік вже вдома був, вгамував свою матір. Мені навіть лаятися з нею не довелося – Ігор сказав матері, щоб та не сміла підвищувати свій голос в моєму домі на його дружину.  Свекруха пішла, наостанок видавши стандартне: ти мені не син, підкаблучник, сім’ю на бабу проміняв.

Ось я і думаю. Треба було довідку взяти, в обличчя їм ткнути. А то будуть 10 років брудом поливати моє чесне ім’я на кожному розі.