– Забирайся геть зі своїм котом. – заявила мені дружина

Я працюю будівельником вже 5 років. Того літа ми ремонтували старий заводський цех.

Одного разу до нас вийшов кіт, молодий і красивий, на вигляд йому десь пів року. Він покрутився біля нас і явно натякав на їжу. Ми його з колегами погодували й кіт пішов. Так минув тиждень, кіт приходив в обід і терпляче чекав своєї частки від обіду, обідали ми в вагончику, на будівництві. Проблем не було, ми продовжували його підгодовувати.

І ось в один із днів, увечері, я підійшов до машини та збирався їхати додому. Кіт з’явився буквально з нізвідки  й сів біля дверей машини та став чекати. “Напевно, хоче їхати зі мною” – подумав я і відкрив задні двері машини. Кіт застрибнув на сидіння і був готовий до поїздки.

У той час ми з дружиною три місяці, як тільки одружилися та знімали в оренду квартиру, але все одно я вирішив його забрати, сів у машину і ми з котом кинулися додому. Вдома нас зустріла дружина.

– Ой який красивий котик, – вигукнула вона.

– Давай його візьмемо, він попросився з нами жити, – життєрадісно підтримав я розмову.

Дружина подумала і погодилася. Ми його помили й ввечері кіт вже вечеряв разом з нами та задушевно муркотів на дивані. Так минуло кілька днів. Одного разу прийшовши ввечері додому, я побачив явне невдоволення дружини.

– Він напаскудив на килим, – заявила дружина, – і це не перший раз.

– Кіт ще не звик до свого лотка, – намагався я виправдати кота, але було марно.

– Бери кота і відвези туди, звідки привіз, я не збираюся постійно відмивати килими, заявила дружина.

– І куди я його повезу, назад в цех?

Я попросив дати коту ще час, що він звикне і не буде гадити, але дружина була непохитна. Особливо мене вразила фраза:

– Тоді забирайся сам з цим котом.

Причому не як в класичних виразах: «Вибирай: я чи кіт», а конкретно: ти без кота, або валіть обидва. Скажу відразу, щось в душі тоді надломилося і змусило задуматися.

Я взяв кота і ми сіли в машину. Вже був вечір, але не міг я його відвезти назад на будівництво. І тут я згадав про колишнього колегу, він жив в невеликому будиночку в приватному секторі міста. Я взяв телефон і подзвонив йому. Він, звісно, довго відмовлявся і говорив, що у нього вже є кіт, але я його вмовив, де один, там і два, зате мишей, точно не буде.

Кіт у мого приятеля прижився, після тижневої адаптації з хазяйським котом. Згодом вони стали дуже дружно жити, разом грати та обідати. А через рік, я з дружиною розлучився, напевно, збіг…