Забутий

Серед реаніматологів для пацієнтів є своя класифікація: перспективний, минаючий, контрольний, вегетатик і забутий.

Забутий – це пацієнт, який поставив на собі хрест, йому байдуже абсолютно все, його ліжко позначають спеціальною стрічкою, яку персонал намагається обходити.

У нашій місцевій лікарні такі пацієнти були рідкістю і коли вранці, прийшовши на роботу, медсестра виявила стрічку на ліжку пацієнта, вона мимоволі відсахнулася. Цікавість все ж взяло верх і вона глянула на хворого. Це був сивий, весь перебинтований старий. Пізніше, почувши від персоналу його історію, щось йокнуло у неї в грудях, звідки виникло бажання допомогти, поговорити, піклуватися.

Минулої ночі в житловому будинку згоріла квартира, господар заснув із цигаркою, сусіди не відразу відчули запах гару, пожежники приїхали в той момент, коли сусідський хлопчисько витягнув з палаючої квартири господаря. Через кілька годин він помер від опіку верхніх дихальних шляхів. А у господаря квартири справи йшли трохи краще.

– Дочко, не возись ти зі мною, не вартий я і волоса на твоїй голові і життя не вартий цього, – проскрипів старий, коли санітарка допомагала йому лягти по-іншому.

Увечері, коли важка зміна була закінчена, вона сиділа у себе вдома на кухні і вирішила розповісти його історію своїм близьким.

“Петру Семеновичу йшов п’ятдесят шостий рік, його життя нічим не відрізнялося від життя звичайного випиваки. Дружина від нього пішла на п’ятому році спільного життя, дітей не було. Все життя він перебивався шабашками, на постійній роботі на довго не затримувався, виганяли за прогули. З кожним роком випивав все частіше і частіше, в сорок років отримав інвалідність, став отримувати пенсію і необхідність в роботі зовсім відпала. Жінки з ним на довго не затримувалися, та він особливо і не хотів, розумів, що тільки життя їм зіпсує. У той день, коли згоріла квартира, він вже майже як тиждень був в безпробудному запої. А ось хлопчисько, який його врятував, ось хто гідний був цьому житті. Він ще зовсім малюками пам’ятав цього хлопчиська і його сестру. Бабуся їх виховувала одна, батьки загинули в автокатастрофі. Хлопці росли дуже дружними, бабуся вклала в них душу, ростила в любові. Він їм іноді допомагав по дрібниці, кран там полагодити або ще що. Подобалися йому ці діти, шкода їх було. Виросли вони гідними людьми, вчилися завжди добре, бабусю намагалися не засмучувати. Жити б та радіти хлопчині, а не за алкаша своє життя погубити. Після цього Петру Семеновичу взагалі жити нудно стало. ” – Закінчила свій розповіді Зоя.

– Не дарма смерть стороною пройшла! Потрібен він тут ще для чогось! – Підняла вгору вказівний палець свекруха.

– Ох, мамо, не вірю я в це. Невдалий збіг обставин, не більше. Але щемить у мене щось в серці. Все життя він не потрібен нікому був, а всього-то доброго слова не вистачало і людини люблячої поруч. – Роздумувала невістка.

– Та яке добре слово? Хіба алкашу воно потрібно? Горбатого могила виправить, кажуть, так що тут щось інше. Може у нього тут якась місія не завершена? Або в минулому житті нагрішив багато, а в цьому віддувається. – Все не вгамовувалася свекруха.

– Мам, Ви більше так багато не дивіться телевізор, – втомлено посміхнулася Зоя.

– Та НУ тебе! – Махнула на неї свекруха.

А на наступний день Зоя не побачила спеціальної стрічки на ліжку. Ліжко була порожнє. Вночі “забутий” Петро Семенович помер.