– За вісім років шлюбу ми так і не ознайомили батьків між собою
Микола і Наталя одружені вже майже вісім років. Вони живуть щасливо у своїй квартирі, обоє багато працюють. Разом виховують двоє дітей-дошкільнят. Їхнє життя ніби спростовує міф про те, що вибирати собі пару треба «у своєму колі».
Микола з самої простої сім’ї: тато – простий робітник на будівництві, мама – продавець в супермаркеті. Але справа навіть не в професії. Батьки Миколи – люди прості й відверті. Кажуть те, що в голову прийде, у виразах не соромляться. Інтереси та мрії – найпростіші, межа бажань – купити шкіряний диван «у вітальню» і встановити джакузі. Книжок не читають, кіно не дивляться – хіба що серіали. Син ріс сам по собі, вкладати щось в його освіту батькам і в голову не приходило – а навіщо? Читання книг дитиною розцінювали як неробство. Дивно навіть, як в таких умовах Микола зміг вирости інтелектуалом і здобути вищу юридичну освіту …
Наталя ж, навпаки, «професорська внучка». Тато – бізнесмен, мама – відомий лікар. Батьки Наталі – люди дуже вимогливі до себе і до оточуючих, багато чого досягли в житті, багато вкладали в дочку, але вибір дочки їх дуже розчарував.
На весілля батьки не з’явилися, заявивши Наталі, що цей шлюб, мабуть, ненадовго. Втім, зробили це не демонстративно, виїхавши в цей час за кордон ніби як «по роботі». У підготовці весілля, природно, теж не брали участь. Та й потім до молодих не лізли, а, відсторонившись, спостерігали, що з усього цього вийде.
Всупереч прогнозам, шлюб виявився довготривалим і досить вдалим. Молоді живуть, підтримують один одного, виховують дітей і про розлучення навіть не думають. Проблема всього одна: пройшло вже вісім років, а батьки Миколи та батьки Наталі досі не були офіційно представлені один одному і бачили один одного хіба що на фотографіях.
Подруги Наталі шоковані – ну як так-то, мовляв!
– Ну от так! – знизує плечима Наталя. – Не знайомі, не спілкуються і не горять бажанням … Ні ті, ні інші …
Спочатку Наталя ще робила спроби познайомити батьків – щоб все було «як у людей». Однак і ті, й інші вставали в позу і відмовлялися навідріз – мовляв, навіщо нам це потрібно, про що ми будемо з ними розмовляти? І Наталя відстала.
Та й простіше виявилося так – кожен спілкується в основному зі своїми батьками. Тільки на Новий рік разом з дітьми заїжджають спочатку до одних, потім до інших, це вже традиція. Дні народження дітей справляють по два дні – спочатку з однією парою баба-дідо, потім з іншого. Діти просто прийняли таку ситуацію як належне і питань не задають – можливо, це лиш тимчасово.
На дні народження дорослих приходять, відповідно, батьки іменинника. Інші просто пишуть смс – вітаємо, мовляв, бажаємо всього найкращого.
Знайомі пари розділилися на два табори. Одні вважають, що так навіть простіше і проблем менше, мовляв, проблема з пальця висмоктана, головне, що подружжя живе щасливо. Інші кажуть, що внуки у них спільні, вони родичі, хоча б познайомитися треба обов’язково!
А як вам така ситуація? Зустрічали в житті такі випадки, коли свати навіть знайомитися не хочуть?