За столом гості сиділи, молодь. Говорили про своє, як раптом одна мама похилого віку вирішила розповісти про своє село. Але дочка закотила очі, зітхнула: мовляв, мамо, вистачить уже. Це нікому не цікаво! Не дала старенькій розповісти свою історію

За столом гості сиділи, вели розмови про прекрасне та цікаве. Про живопис, про нові фільми. Про подорожі говорили, розповідали навперебій. Згадували різні випадки із життя.

І мама похилого віку теж спробувала розповісти про село. Як у дитинстві вона знайшла загублену корову. Такий був цікавий випадок! І ще про випадок у трамваї, як у жінки мало не витягли гаманець.

Але дочка закотила очі, зітхнула: мовляв, мамо, вистачить уже. Це нікому не цікаво!

І це справді було нікому не цікаво. Усі про своє говорили. Сміялися. І вставити слово мамі було нікуди. Заблимала очима розгублено старенька мама. Як дитина, яку обірвали на півслові: «Помовчи!». Потім усміхнулася, махнула рукою. Вона все розуміла.

Просто хотілося поговорити. Дочка і зять приходили з роботи, але новини давно відомі. І онуки не надто розмовляли з нею. Підлітки мають свої розмови. Бабусю нецікаво слухати. Жінка розуміла. І замовкла.

Їй просто хотілося поговорити. І вона з котом розмовляла. Кіт не відвертався, слухав, муркотів. Дивився золотими очима уважно. Йому було цікаво про суперечку в магазині. Про горобців у калюжі, так забавно купалися! Про дитинство та про село. Про нові черевики, які батько купив до школи. Про політику. Кіт слухав.

А потім жінки не стало. Вона літня була.

І дочка згадувала зі сльозами та важким сумом чомусь ось цей дрібний випадок за столом: як мама хотіла поговорити. Вставити слівце. І як заблимала очима, незграбно посміхнулася і замовкла. Щоб не лізти. Не заважати чужим розмовам, де їй не знайшлося місця. Як завжди. І як потім тихенько носила тарілки на кухню, маленька мовчазна старенька жінка. Мама. Якій так хотілося поговорити.

Але не було часу з нею розмовляти. Життя, суєта, інші розмови. А іноді людині нічого не треба. Тільки поговорити трохи. Розповісти. Але і цієї малої милості та частки уваги позбавляють стареньку людину. Потім поговоримо!

Звісно. Потім поговоримо. Коли часу не буде – в іншому сенсі слова. Коли настане Вічність. І скільки завгодно можна буде говорити про що завгодно. Але краще зараз знайти час. Поки ще він є…