За час моєї відсутності в моїй квартирі влагтували дитяче свято…

Дитячі дні народження це окрема тема для обговорень. Особливо, якщо можливості організувати все нормально немає. Далеко не найприємніша ситуація сталася зі мною.

Я в пологовому будинку лежала на збереженні, коли подзвонив чоловік:

– Валя, у четвер до нас прийдуть гості. У племінниці день народження, мама попросила відзначити у нас. Ти ж знаєш, у моєї сестри квартира маленька,  немає де розвернутися. А Соні п’ять років буде, перший ювілей в житті, всі родичі зберуться, ще дітей шестеро буде. Ти все одно в лікарні, тебе ніхто напружувати не буде. Мама сама все приготує, прийде раніше.

Мої заперечення почуті не були. Як то кажуть, кіт з дому – миші в танок. Я сказала йому, що відпросилася додому. Загрози для дитинки більше не було, лежати в лікарні далі не було сенсу. Виписувати мене зібралися в п’ятницю, на наступний день після дня народження Соні, племінниці чоловіка та улюбленої внучки його мами Тетяни Дмитрівни.

Я не розуміла Машу і Максима: ну немає у вас вдома місця натовп гостей скликати, йдіть в кафе! Грошей немає на кафе? Сидіть вдома, значить, і не відзначайте. Що за мода така: напроситися в чужий будинок святкувати своє свято?

Відносини з родиною чоловіка у мене відразу не задалися. В основному через мене. Я чітко дала зрозуміти, що прогинатися не збираюся. Позначила: так, я вийшла заміж за Вашого сина / брата / свояка, але – за нього, а не за Вас, його родичів. Прохання Маші й Тетяни Дмитрівни «підкинути на життя-буття», «Соні на медкомісію», «на відпустку не вистачає, допоможіть» – я припиняла в зародку. Грошей немає? Іди й зароби, в чому проблема?

За мною закріпилася слава жадібної та злої мегери, але я була цьому тільки рада. Зате ніхто не сяде на шию і не звісивши ніжки. Чоловік мою позицію зрозумів і поважав. Якщо і допомагав своїм родичам, то я про це не знала: наш бюджет не страждав. В гості на чай я не ходила, чоловік їздив один. Такі відносини – на дистанції, мене влаштовували.

Сам факт святкування дня народження племінниці у нас вдома мене обурив. «У нас» – трохи голосно сказано. Квартира моя особиста. Тому коментарі про те, що мій чоловік має право приводити свою рідню до нас коли йому буде завгодно – недоречні.

У середу, напередодні дня народження дівчинки, я ще раз зателефонувала чоловікові та повідомила, що проти балагану в моїй квартирі. Як власник, я маю право це вирішувати. І знати, що за моєї відсутності ніхто не буде там господарювати. Мене знову не почули. Що ж, шкода.

У п’ятницю я викликала таксі та приїхала додому. Чесно скажу, очікувала хаос і розруху. Але квартира була вилизана до ідеального стану, а в холодильнику були залишки торта, салатів і гарячого. Увечері п’ятниці, коли чоловік приїхав з роботи, я сказала йому збирати речі, але натрапила на нерозуміння:

– Валя, ти нормальна? Мама з Машею все прибрали, тобі смачненького залишили. Чим ти незадоволена? Що такого катастрофічного, на твій погляд, сталося?

Тобто, мої двічі повторені слова про те, що я не хочу гостей за моєї відсутності, які він пропустив повз вуха, нічого не значать? Тобто, так можна: зробити всупереч, а потім стояти й невинно кліпати оченятами? А далі що? Я в пологовий будинок народжувати, а він сюди жити когось приведе? Хто в здоровому глузді господарює в чужій квартирі?

Цікаво, Маші або Тетяні Дмитрівні сподобалося б, якби я вирішила відзначати якесь свято у них вдома за їх відсутності? Чому люди, перед тим, як щось зробити, не можуть поставити себе на місце іншої людини? Сподобалося б? Схвалила б ця людина подібне? Чоловік зібрав речі й пішов, наостанок понадіявшись, що я буду спокійнішою.

Я викинула з холодильника недоїдки, щедро залишені для мене. Або я повинна була покуштувати покусані шматки торта і салати, в мисках з якими лежало по кілька ложок? Я, звичайно, погладшала – восьмий місяць вагітності, як-не-як, але на свиню точно не схожа. Поки перемила посуд, поки винесла пакет із залишками їжі, втомилася і лягла відпочити.

Мене розбудила Тетяна Дмитрівна власною персоною, не полінувалася і приїхала. Нічого нового свекруха мені не сказала. Її слова нічим не відрізнялися від слів її сина: вони все прибрали, лишили для мене їжу, чому ж я незадоволена. Як люди не розуміють, що справа не в чистоті? І навіть не в недоїдках!

Людина лежала на збереженні, а вони влаштували в її квартирі бенкет. Мене зачепило саме це: без моєї згоди, без дозволу, проти волі господині квартири. Я знаю, що якщо проковтну подібне, то воно повториться. Як можна пробачити чоловікові  таку зраду? Ще й маму свою надіслав. Фу.