З’ясувати правду допоміг детектив

Я ще зі школи був закоханий в Інну. Ми з нею дружили, разом готувалися до уроків, потім вступили в один університет. Закінчивши його, я запропонував Інні руку і серце. Вона радо погодилась.

Ми офіційно оформили наші відносини та стали нарешті жити разом. Сімейне життя виявилася зовсім не таким, як я собі уявляв.

Через 2 роки спільного життя, у нас народився син Макар. Інна пішла в декрет і життя стала ще важчим, ніж було. Я працював як міг, але грошей все одно було дуже мало.

Ще через 3 роки Макар пішов в садок, а Інна влаштувалася на нову роботу. Ніби як життя налагоджувалося, з’явилось більше можливостей.

Але з часом я став помічати, що моя дружина стала до мене холодно ставитися. В її очах не було колишнього блиску. Розмовляти зі мною вона не хотіла.

– Що трапилося, я не можу з тобою поговорити навіть, у тебе хтось є? – поцікавився я якось у дружини.

– Та ні, все нормально, немає у мене нікого, просто стомлююсь на роботі й дома роботи багато,- відповідала сухо Інна.

Однак, для мене було очевидно, що з дружиною щось не так. Щоб дізнатись правду, я вирішив скористатися послугами приватного детектива, щоб той поставив всі крапки над «і».

Замовлення було оформлено і детектив почав свою роботу. Через вже 2 тижні були отримані перші результати. Детектив видав мені фотографії моєї дружини в компанії з якимось молодим чоловіком. Вони обидва поводилися, як справжня пара, саме так ми з нею поводилися, коли починали зустрічатися. Я побачив поцілунки, обійми, іскри в очах.

Цих доказів мені було достатньо. Дочекавшись вечора, я показав фотографії своїй дружині. Відпиратися їй було нікуди.

Я подав на розлучення. Довга тяганина і нарешті, я став вільний.

Після розставання з Інною я вирішив розвіється і купив квиток в круїзну подорож по Середземному морю. І, так би мовити, немає лиха без добра …

Буквально в перший же день подорожі я познайомився з Іванкою. Ця дівчина, так само, як і я, вирішила розвіється після розлучення зі своїм чоловіком. Виявилося, що її життя в точності таке ж, як і моє. Тільки у неї 5-річна дочка Вероніка (вона на час подорожі залишила її своїй мамі). Ми чудово проводили час. Мені подобалося спілкуватися з Іванкою.

Приїхавши додому, ми почали зустрічатися, життя моє знову наповнилося змістом, через пів року ми одружилися. Тепер ми живемо втрьох і чекаємо поповнення! Сина свого я не забуваю, регулярно з ним зустрічаємося.

На щастя, дружина нашому спілкуванню не перешкоджає і навіть заохочує.