– З тобою нема про що поговорити: у мене відчуття, що я живу просто з прислугою, – заявив чоловік

Раптом з’ясувалося, що моєму витонченому чоловікові зі мною стало некомфортно жити. Я, бачите, загрузла в побуті, тому зі мною нема про що поговорити.  Більше того, він мене назвав прислугою! І це за те, що я роблю для нашої сімʼї! Весь будинок на мені тримається, він сам не може запам’ятати, де лежать його речі і як вмикається пральна машина.

Я не домогосподарка, у мене повний робочий день на роботі, де я не сиджу спокійно на стільчику, а ношуся, як шалений хом’як у колесі. А додому приходиш – там друга зміна.

Треба приготувати їжу, бо чоловік відмовляється їсти два дні поспіль одне й те саме. Він узагалі мені цілу лекцію прочитав, що розігріту їжу тільки тваринам можна давати, а люди повинні щодня їсти свіже.

Потім треба перепрати і перепрасувати речі, бо чоловік двічі поспіль навіть штани одні й ті ж не одягне. Приходить, відразу все скидає: і в прання.

Добре, що він такий охайний, але втомлює щодня прасувати йому штани та сорочки. І непрасовані шкарпетки чоловік теж не носить.

Ну, посуд після вечері помити, підлогу протерти – це зрозуміло. Чоловік у тапочках не ходить по дому, тільки босоніж, тому підлога має бути ідеально чистою.

Я мирилася з усіма цими примхами чоловіка. Любила, приймала, що він людина зі своїми звичками, намагалася зробити його життя комфортним.

І за всі ці старання я отримала докір: чоловік звинуватив мене недалекою.

– З тобою нема про що поговорити, у мене відчуття, що я живу просто з прислугою! Ось що ти читала останнє? Мовчиш? – почав розпитувати мене чоловік.

Мені ніколи читати. Я настільки втомлююся, що якщо сідаю на диван без якоїсь активної справи, на кшталт пришивання ґудзиків чи зрізання катишків з одягу, то відразу ж починаю засипати.

По дорозі на роботу і назад я слухаю аудіокниги, причому вибираю не якусь великовагову класику, тому що на роботі й так голову завантажать по саме “не хочу”, а фентезі.

Чоловік це літературою взагалі не вважає. Тому що, по-перше, аудіокниги – це якась підробка, по-друге, фентезі вважає книжками для дітей.

Сам він приходить із роботи, вечеряє і сідає дивитися фільм, читати книжки, а може й на спектакль якийсь сходити, бо на роботі запросто відпрошується чи прикривається якимись справами у місті.

Він працює з десятої ранку, а я з сьомої. Звичайно, я і спати раніше лягаю, тому що мені вставати раніше. Поки я дороблю домашні справи, поки впорядкую себе – вже валюсь з ніг, мені не до книжок і обговорення останнього шедевра артхаусного кіно.

Але ж претензію чоловіка я почула. Він не хоче жити з прислугою. Зрозуміла. Тепер чоловік має інші приводи для невдоволення. Ні тобі різноманітних вечерь щодня, ні випрасуваних шкарпеток: я ж не слуга.

Зате настав час сходити до театру. Це, виявляється, легко, коли не біжиш стрімголов додому, щоб приготувати вечерю і перепрати речі.

Якщо після роботи взагалі нічого не робити, то можна й кіно подивитись, і концерт обговорити, чому ні? Тільки чоловік знову незадоволений.

Запропонувала йому найняти прислугу, якщо йому без неї так некомфортно. Я ось нормально впораюся, а він щось постійно психує: сорочки закінчилися, вечеря йому хочеться гаряча і свіжа. Чоловік не зрозумів, чому я так поводжуся. Або вдає, що не зрозумів. Але він не вибачився, не спробував якось поговорити та змінити ситуацію, а я вирішила, що вистачить за ним бігати.

Вже й так набігалася, а у відповідь отримала лише хамство та заяву, що він мене сприймає як прислугу. А я старалася заради цієї людини.

Як одна фраза може в одну мить зруйнувати стосунки. Раніше не вірила, що так буває, а тепер точно це знаю. Розлучення буде, бо чоловік не зробив жодних висновків із цієї ситуації, а от я зробила.