З ТАКИМ другом з голоду не помреш

У Андрія було тихе розмірене життя. Жив він сам, майже весь час на роботі, і мінять ситуацію він не планував. Проблеми почалися з того, що Андрій здамав  ногу. І ось, самотньо сидячи на кухні і сумно дивлячись на гіпс, він вперше в житті пошкодував про те, що неодружений. Та й друзі, як на зло, всі на роботі ….

А так хочеться кави … І хліб закінчився … Але на жаль, кавова банка порожня і хліба немає, а самостійно дійти до магазину чоловік сам не в змозі.

Зітхнувши і подивившись на свою віддану собаку Діну, господар чітко прочитав в її розумному погляді:

– Ну, ти що розкис? Не хвилюйся! Все буде добре! Адже у тебе є я!

Андрій задумався … А й справді! Домофон в їх старому будинку відсутній, двері відкриваються поштовхом. І якщо собака прекрасно справляється з самостійними прогулянками, так чому б не доручити їй збігати в магазин? Треба тільки прив’язати до нашийника записку для симпатичної продавщиці Іринки, яка кожного разу посміхається їм обом, а на шию надіти пакет. Адже банку кави і батон хліба Діна цілком донесе!

Сказано – зроблено. Андрій написав пару слів на листочку і додав свій номер телефону. Потім покликав собаку, засунув гроші і складену навпіл записку за нашийник, а на шию повісив пакет. Потім господар поплескав вихованку за вухом і сказав:

– Магазин, Діна! Магазин! Іра!

Почувши знайомі слова, собака замахала хвостом і радісно побігла до дверей. Андрій на милицях пошкандибав за нею і відчинив вхідні двері. Собака зупинилась на порозі в подиві. Мабуть, вона ніяк не могла збагнути, чому господар не пристібається поводок і не взувається, щоб піти за нею на вулицю.

Довелося ще кілька разів повторити ключові слів «Магазин» і «Іра». Нарешті, до Діни дійшло, що від неї хочуть. Вона коротко гавкнув, ніби сказала «ОК», і побігла на вулицю одна.

Від будинку до торгової точки було зовсім недалеко. Тому вже через п’ять хвилин пролунав дзвінок від Іринки. Андрій коротко описав ситуацію з гіпсом та подякував за розуміння.

Ще через кілька хвилин за дверима почувся гавкіт Діни. У пакеті на її шиї була кава з хлібом і шоколадка (подарунок від Іринки) і здача.

Незабаром задоволений Андрій вже сидів, розвалившись за кухонним столом (наскільки це взагалі дозволяла зробити зламана нога), і блаженно вдихав аромат улюбленого напою.

Уже через кілька днів Діна стала покупцем не тільки цього магазину, але і взагалі всіх навколишніх торгових точок. Навіть видужавши, Андрій іноді писав записки і вкладав за собачий нашийник гроші, а продавці з посмішкою виконували замовлення. Ще б пак – далеко не кожному вдається обслужити такого незвичайного покупця!

А Діна завжди виконувала подібні доручення з явним задоволенням. Адже так приємно, коли тебе хвалять і називають «хорошою дівчинкою»!