Їм відклюмили гарячу воду, а тому мити посуд вони змушували мою дочку
З Антоном ми розлучились 9 років тому. Крім нашої Яни, в нього є двоє синів від другого шлюбу. Влітку Яна їздила до батька жити на три тижні. Моя мама потрапила до лікарні, сестра тоді ще була за кордоном, а Антон і Віка запропонували, щоб Яна пожила у них.
Раніше їх спілкування складалося з декількох поїздок з ночівлею на рік, спільних прогулянок великим сімейством і подарунків до свят. Атракціон нечуваної щедрості – цілих три тижні, – мене дуже здивував. Дочка виявила бажання пожити з татом, а тому я не стала відмовляти. Тим більше, що весь час розривалась між роботою та лікарнею.
Ми з дочкою щодня зідзвонювалися. «Мамо, все добре!» – запевняла вона мене. Раз добре, то і питань не було. Але коли маму виписали, і вона поїхала до моєї сестри, яка повернулась з відрядження в Англії, я поїхала забирати дочку.
У неї були руки … Навіть не знаю, як сказати … Шкіра вся в тріщинах, у висипці, червона, сухіше Сахари.
– Що це? – жахнулася я по дорозі додому.
Правду довелося важко випитувати. Дванадцятирічна Яна розревілася і сказала, що вона так мила посуд. За всіма, хто був присутній. Тобто, за п’ятьма особами кожен день і по кілька разів. Проблема була у відсутності гарячої води через ремонт водопровідних мереж. Зігріти на плиті? Не можна. Віка заборонила – занадто багато електрики мотає. А навіщо гроші витрачати, якщо можна змусити дочку чоловіка від першого шлюбу перемивати все в холодній воді?
– Чому ти мені нічого не сказала?
– Мамо, у тебе і так турбот багато було. Не хотіла турбувати та засмучувати,- пояснила дочка.
Я розвернула машину і поїхала назад. Чесно зізнаюся – з трудом тримала себе в руках. Коли ми добралися назад, я залишила Яну в машині, а сама піднялася у квартиру, подумки повторюючи: «Тільки не вдар, стримайся!»
Антон опустив голову, поки я кричала. Його сини злякано озиралися і тулилися до своєї матері, поки та, витріщивши на мене свої очі, сказала:
– А що тут такого? Вона ж дівчинка!
– Роді собі свою дівчинку і хоч в Попелюшку її перетворюй! – огризнулася я і поставила Антона перед фактом: – Більше Яна до тебе додому не їздить. Хочеш бачити доньку? Будь ласка! Але на нейтральній території! А ще раз таке повториться, я на вас заяву напишу, за знущання! Ясно?
Я пішла, добряче грюкнувши дверима. А Антон пропав на цілий місяць, навіть не дзвонив. Однак пам’ять у нього коротка. Сьогодні він знову передзвонив мені, щоб Яну до себе в гості покликали.
– Що, знову гарячу воду відключили? – я глузливо відповіла на запрошення.
– Що ти завелася відразу, як трактор? Вона ж дівчинка, це її обов’язок – зберігання домашнього вогнища! – заявив мені колишній чоловік, а на задньому фоні чітко чувся голос Віки:
– Ой, змусили бідну дівчинку тарілочки мити! Все, трагедія!
– Ось створить свій осередок, тоді й буде зберігати. А у твоєму нехай Віка порядок наводить!
– Досить налаштовувати мене проти дочки … – розсердився Антон. – Так я сам їй подзвоню! І тільки спробуй їй заборонити!
– Дзвони! – сказала я і кинула трубку.
Через п’ять хвилин задзвонив телефон Яни. Вона відповіла на дзвінок батька і стримано відмовилася приїхати в гості на вихідні, не ставши пояснювати причину, а обмежившись однією фразою:
– Не хочу!
Після розмови з Яною, Антон знову передзвонив мені:
– Нехай збирається, ми з нею удвох в парк підемо.
Коли він зайшов в мою квартиру, то я звернула увагу на його брудне волосся і скривилася від огиди. Він зауважив мій погляд і почав виправдовуватися:
– Води в будинку гарячої немає!
– Що, твій дружині й на тебе теж електрики шкода? Ось в гості й зазивали? Нікому посуд в холодній воді мити?
– НЕ починай! Де Яна?
Дочка вийшла з кімнати, стрибнула в кеди й вони пішли. А я залишилася в роздумах: збіг чи що? Запрошення в гості та відсутність гарячої води? Навряд чи. Відразу в голові з’явилася картинка: Віка повернула кран, почула бурчання, не дочекалася водички й подумала: “Саме час покликати в гості доньку чоловіка від першого шлюбу, нехай приїжджає, заодно і посуду помиє!”
А ось не дочекається!