-Яку з своїх квартир ти подаруєш сестрі на ювілей?

Моя свекруха завжди любила свою дочку більше, ніж мого чоловіка. У мене з Аліною не вийшло налагодити хороші відносини. Я їй ніколи не подобалася, і відповідала їй повною взаємністю. Аліна не втрачала жодної нагоди, щоб продемонструвати мені свою зверхність.

У нас з чоловіком дві квартири – одна наша спільна, куплена в шлюбі в іпотеку, друга – дісталась мені в  спадок від бабусі, на неї у чоловіка немає ніяких прав. Бабусину квартиру ми здавали, а отриманими грошима платили за іпотеку квартири, в якій ми живемо. Платити нам ще три роки.

Сьогодні всі родичі та друзі Аліни зібрались в ресторані. У неї сьогодні ювілей – 30 років.

Коли ми прийшли туди, в ресторані вже були всі родичі чоловіка – його мама, бабуся і різні тітки-дядьки. Вони тиснули чоловікові руку, кажучи, що його щедрість не знає кордонів. Чоловік, оглядаючи подарунковий конверт з грошима, здивовано знизував плечима – 10 тисяч хіба це безмежна щедрість? Все стало зрозумілим, коли слово взяла свекруха:

– Синку! Твоїй сестрі сьогодні 30 років. Така чудова дата заслуговує не менш чудового подарунка. У тебе дві квартири і одну з них ти подаруєш сестрі. Сам вибереш, яку.

Родичі заплескали в долоні, тихо перемовляючись між собою. Я сиділа і не розуміла, що відбувається, а чоловік втратив дар мови. Сестра чоловіка теж внесла свою лепту:

– Я хочу новобудову. Коли ви зможете з’їхати?

Дивлячись на мовчазного чоловіка, я взяла справу у свої руки:

– Ніколи! Тобі не здається, що квартира – занадто дорогий подарунок? І з чого ви взяли, що у мого чоловіка 2 квартири?

– Він же відремонтував квартиру твоєї бабусі, значить це його квартира, хіба не так? В нашій родині так заведено: власністю розпоряджається чоловік. І якщо ти хочеш залишитися членом нашої сім’ї, то повинна дотримуватись цього правила. – зарозуміло вимовила свекруха під оплески присутніх чоловіків.

– У  нашої іменинниці немає чоловіка, як же вона може розпоряджатися нерухомістю? – поцікавилася я.

– Батько візьме на себе турботу про дочку. – просвітила мене свекруха.

– Вибачте, але цього не буде. Квартиру ніхто нікому не подарує. – я повернулася до чоловіка. – Скажи що не будь?

– Мама права, у нас дві квартири, одну можемо і подарувати. Заробимо ще, а сестра одна, їй важко – почав мимрити чоловік.

Йому зааплодували.

Звісно, легко розпоряджатися житлом, якщо воно не твоє. Бабусину квартиру я не віддам – ​​вона дістанеться моєму синові, це навіть не обговорюється. А спільну іпотечну – нехай ділить, раз так хоче. Але це буде означати одне – розлучення. Саме це я озвучила присутнім. З усіх боків на мене посипалися докори в жадібності та меркантильності. Чоловік понуро опустив голову.

– Тобі не місце в нашій родині! Мій син переїжджає до себе додому. – заявила свекруха, запитально подивившись на мого чоловіка.

Він кивнув. Чоловік, на вимогу матері, погодився зі мною розлучитися. Більшого абсурду я ніколи в житті не бачила і не чула.

– Та йдіть ви всі до біса! – я встала і покинула ресторан.