Якщо взяв відповідальність за дитину, то плати тепер аліменти

Катя вийшла заміж за Олега, маючи п’ятирічну дочку від першого шлюбу. Дочка вона ростила одна майже з народження, а її біологічний батько платив копійчані аліменти й більше ніякої участі в вихованні дитини не приймав.

В таких умовах Катю дуже підкупило ставлення Олега до її дочки – вони стали справжніми друзями. Олег навчив її кататися на роликах, зводив в похід, купив велосипед, пообіцяв собаку … Дитина його просто обожнювала. І після весілля Олег не змінив свого ставлення до дівчинки.  Вона називала його «тато» і заглядала в очі.

– А може, мені її й справді удочерити? – через якийсь час запитав Олег дружину. – Ти не проти? Будемо вже всі на одному прізвищі, сім’я як сім’я.

Катя була не проти, колишній чоловік теж із захопленням погодився – це ж йому аліменти більше не платити, щастя-то яке. Оформили паперу, Олег став юридично батьком дочки своєї дружини. Жили-поживали кілька років, все було добре, народилася друга дитина. Олег із задоволенням займався тепер уже двома дівчатками, не роблячи різниці на свою і чужу по крові.

Проблеми почалися, коли у старшої дочки знесло дах в перехідному періоді. І начебто нормальна сім’я, батьки турботливі, дівчинка не кинута напризволяще, а творить незрозуміло що. Хамить, прогулює школу, не вчиться, робить тільки те, що хоче, матір зовсім не поважає, а на Олега реакція одна:

– А ти взагалі тут хто такий? Тато? Не сміши мене! У мене справжній батько є, а ти мені ніхто!

Катя, начитавшись літератури, все намагається «по-хорошому»: терпить, спускає на гальмах, намагається зберегти відносини з буйним підлітком. Олег в повній розгубленості. Він і уявити собі не міг, що в цілком нормальній сім’ї так буває.

– Був би пацан, я б його миттю до тями привів! – розводить він руками. – А тут ніби дівчинка. Та ще до того ж і не рідна по крові. До стінки не припреш і ремінь не візьмеш …

Років чотири поневірялася, краще не стає. Яке там краще, навпаки – справа на всіх вітрилах до розлучення. Лаятися стали через все, не тільки через дітей. Два рази вже брали тайм-аут, як роз’їдуться – у Каті все налагоджується. Дочка більш-менш поводиться пристойно, допомагає навіть. Олег повертається і знову починається війна. Загалом, розлучення, мабуть, не уникнути.

Стали розмовляти конкретно вже, кому куди з’їжджати, як ділити майно і що з дітьми. Катя вимагає з Олега аліменти на двох дітей. І навіть не сумнівається, що так і буде – мовляв, твоя ініціатива була з удочерінням, ніхто тебе за язик не тягнув. І справа не в грошах навіть, бо до повноліття залишилося небагато часу. Олег прекрасно розуміє, що юридично зобов’язаний платити, якщо вже так склалося.

Але як по совісті? Чи повинна Катя в подібній ситуації вимагати дотримання формальності? Зрештою, їй теж не позаздриш – залишається з двома дітьми, одна ще в школу не пішла, та й іншу зараз якраз треба кудись визначати по життю, знань-то у неї не густо.