– Якщо вам для нас продуктів шкода, то й не допомагайте! – спалахнув зять. А нам не шкода, але й самому треба якось крутитись

Зять – мій головний біль. Сам із себе нічого не являє, але гонору, як у королеви англійської. Чуть що – відразу образа.

Не розумію, що дочка в ньому знайшла, та ще й додумалася від такої людини дитину народжувати. Бачила ж, що він не рветься утримувати сім’ю і думає переважно лише себе.

У мого зятя немає жодних кар’єрних устремлінь. Не вважаю, що це погано, але питання в іншому. В нього взагалі відсутнє бажання працювати. Ось він як після університету влаштувався працювати за три копійки, то вже десять років там і працює.

Зрозуміло, що в бюджетній установі проблематично отримувати якісь величезні гроші та ще й на його посаді, але хто йому заважає знайти іншу роботу?

Гаразд, після отримання диплома він туди пішов. Досвіду немає, диплом ще свіженький, треба якось увійти до спеціальності, а до бюджетних організацій через низьку зарплату у нас беруть і вчорашніх студентів.

Поки жив із мамою і гроші витрачав лише на себе, йому вистачало. А чого? Мама нагодує, комуналку заплатить, ще й з одягу сину щось купить. Його зарплата – його кишенькові гроші. Для неодруженого, мабуть, таке існування було нормою. Але тоді й холостякував би, навіщо сім’ю заводити?

Вони коли із дочкою зустрічатися стали, він до неї переїхав у орендовану квартиру, яку вона оплачувала. Він у цьому не брав участі.  Я тоді ще вразилася, чи не соромно йому. Дівчина за квартиру платить, а він п’ятку чухає і в ус не дме. Все його влаштовує, ні про що не болить голова. І дочка гарна. Навіщо їй таке диво?

– Мамо, ну що ти до нього чіпляєшся? Він продукти купує, подарунки мені дарує. Я ще маю просити, щоб він за квартиру скидався?

Скільки зять жере, то ще б він не купував продукти. Дочка б його просто не прогодувала, а поїсти він любить, хоч і худий.

Я дочці сказала, щоб вони з весіллям не поспішали. Хай поживуть, придивляться, може й передумає ще заміж такого виходити. Ну, була в мене боязка надія, але вона не виправдалася. Розписалися все-таки, бо дочка завагітніла, а як дитині без батька, хай навіть такого. Швидко зіграли скромне весілля та продовжили жити.

Поки дочка працювала, було ще нічого, а як декрет пішла, почалися важкі часи. Зять зі своєї контори не збирався нікуди йти, його все влаштовувало. Кар’єри ніякої, зарплата маленька, але й обов’язки не обтяжують, у відпустку за графіком, лікарняні за законом. Особливо він пишався своєю білою зарплатою, з нею буде нормальна пенсія.

Але до пенсії ще зуби на полицю покладеш, якщо із такою зарплатою жити. А в них ще й орендована квартира. Зі мною зять жити не схотів, а до свекрухи нікуди. Вона як сина сплавила, так своїм особистим життям зайнялася. Так що для нього з дружиною місця в квартирі вже немає. Та й правильно, вона ще нестара, а син має крутитися самостійно.

Але сімʼї доньки жилося важкувато. Ми з чоловіком возили їм продукти, бо до магазину зазвичай ходив зять, а він накупить смаколиків, а на перспективу навіть не подумає. На один “ам” вся допомога і йде.

Ось ми й купували курку, м’ясо, овочі, крупи, фрукти, те, з чого можна приготувати нормальну їжу на кілька днів. Привозили пакетами, але все зміталося миттєво. Апетит у зятя, як я вже казала, хороший. Донька приготує на два дні, зять поїсть, потім ще поїсть, все, на завтра вже нічого немає, доводиться готувати заново.

Чоловік якось не витримав, сказав щось із розряду “ну й любиш ти, зятю, поїсти”. А ми лише пару днів тому холодильник затарили повністю.

Дочка сама до пуття не їсть, у неї пізній токсикоз почався, тому питань, куди поділися продукти, не виникало.

Зять спалахнув. Очі примружив, губу випнув – завжди так безглуздо виглядає, коли ображається.

– Якщо вам для нас продуктів шкода, то й не допомагайте! – випалив він, склавши руки на грудях.

А нам не шкода, але ти дорослий мужик, руки-ноги на місці, освіта є, сім’ю завів – то будь ласкавий забезпечувати! А то тільки їсти добре.

Скандал роздмухувати не стали через доньку. У неї й так очі на мокрому місці були. Поїхали, чоловік всю дорогу назад матюкався.  Як же я сподіваюся, що дочка народить, гормони в норму прийдуть, і вона нарешті роздивиться, хто там поряд з нею притулився! Нехай краще розлучиться зараз, ніж життя витрачати на таку людину.