– Якщо ти не любиш мого сина, то й мене ти не любиш, – дійшов до несподіваних висновків чоловік
Чоловік зробив дуже раптові для мене висновки. По-перше, виявилося, що я не люблю його сина. По-друге, з’ясувалося, що якщо я не люблю його сина, то його самого також не люблю.
У мене обурення скоро з вух поллється! Мене взагалі вся ситуація дуже напружує, тому що тут страждають найневинніші – це я і безпосередньо дитина.
Я знала, що у чоловіка це другий шлюб, у першому він залишив шестирічного сина. Чоловік одразу зазначив, що хоч із колишньою дружиною в нього й складні стосунки, але з сином він бачитиметься і від аліментів бігати не збирається.
Це цілком здоровий підхід, який я повністю схвалила. Дитина зовсім не винна в тому, що її батьки розлучилися, тому і страждати вона не повинна.
Я не з тих жінок, які вимагають від свого чоловіка весь його вільний час, тому мене не коробило, що частину вихідних чоловік проводив із сином.
Мені теж було чим зайнятися. Я маю свої хобі, зустрічі з друзями ніхто не скасовував, до батьків можна було з’їздити зайвий раз. Загалом мене ситуація влаштовувала.
Колишня відразу поставила чоловікові умову, що не потерпить, щоб чужа жінка, тобто я, виховувала її дитину. Моя участь у житті хлопчика має бути зведена до нуля.
Цей пункт договору я підтримала всіма руками та ногами. Мені не хотілося налагоджувати стосунки з дитиною, знаючи, що має дуже емоційну маму. Ось є тато – він і повинен віддмухуватися.
Жодної огиди чи ненависті в мене до хлопчика не було, просто не вважала за потрібне лізти в цю ситуацію. Це влаштовувало всіх, але лише донедавна.
У мами хлопчика почало складатися особисте життя, тому вона все частіше почала спихати дитину на батька. Хоча раніше йому мало не з боєм доводилося видирати зустрічі з дитиною. А тут і серед тижня раптово могло прилетіти повідомлення, що завтра сина забирає тато, бо в мами плани. Мені це вже не дуже подобалося, але я до певних пір мовчала.
Чоловік бурчав, але забирав дитину, сам із нею порався, хоча було видно, що ситуація йому вже не дуже подобається. Та й батьківський запал почав проходити.
Одна справа провести із сином день: забрати вранці, погуляти, пограти, розважатися, а потім увечері повернути дитину мамі. А тут і на ніч хлопчик почав у нас залишатися.
Особистого часу на свої захоплення чи зустрічі із друзями у чоловіка стало катастрофічно мало. Це його явно не влаштовувало, але й з колишньою він нічого вдіяти не міг.
Коли він став обурюватися, вона цілком здорово поставила його на місце, пояснивши, що він своє особисте життя налагодив, дитина в його житті майже не була присутня, а тепер її черга.
– Ти на суді сорочку рвав, репетував, що хочеш із синочком спілкуватися, а я заважаю. От спілкуйся, я не заважаю, – посміхнулася ця жінка, привозячи сина та сумку його речей на два тижні. Мама хлопчика відлітала у відпустку зі своїм новим чоловіком.
Чоловік поскрипів зубами, але подітися нікуди. Але витримав він лише до вихідних, а потім дійшов геніального рішення скинути дитину на мене.
– У нас же будуть діти: от і звикай поки, – засміявся він і швидко випарувався з квартири.
Ні мені, ні дитині ця ситуація не сподобалася. Ми з ним до цього толком і не спілкувалися, перекидалися парою фразою і все, а тут нас залишили віч-на-віч.
Хлопчику на той момент уже йшов восьмий рік, він хоч і не повністю, але розумів, що його батьки перекидають з місця на місце, як гарячу картоплю.
Ось мама поїхала, от тато втік, а дитина залишилася з якоюсь незнайомою тіткою. Мені б таке теж не сподобалося, тому немає нічого дивного, що хлопчик був не в настрої і відмовився спілкуватися зі мною.
Я дзвонила чоловікові, але він слухавку не брав. З хлопчиком намагалася якось поспілкуватися, чимось його зацікавити, чомусь мені перед ним було дуже незручно, хоча я тут і ні до чого.
До вечора просиділи з дитиною у різних кімнатах. Він дивився телевізор, на мої спроби налагодити контакт не реагував. Я теж не гуру по поводженню з дітьми: у мене досвід нульовий, тим більше в такій стресовій для обох умовах.
Чоловік прийшов увечері, задоволений і веселий. Хлопчик уже спав, тож рознос чоловікові я влаштовувала пошепки. Чоловік себе винним взагалі не вважав.
– Я втомився, маю право розслабитись у свій вихідний! А те, що з дитиною не знайшла спільної мови – так ти погано намагалася, він взагалі веселий пацан, – заявив мені чоловік.
Ми начебто з ним домовилися, що він більше так не робить, але за той час, що дитина жила у нас, чоловік ще чотири рази просто пропадав кудись відпочивати.
В останній день це сталося, коли його сина мала забрати колишня дружина. Чоловіка немає, хлопчик сидить на сумці перед дверима з нещасним виглядом. Ситуація напружена.
Дякувати Богу, не сталося жодного скандалу, якого я боялася. Жінка навіть підніматися не стала, просто зателефонувала до сина, щоб він спускався.
А ось я чоловікові скандал улаштувала, коли він повернувся. Мені ця ситуація дуже не подобалася. У мене навіть було бажання до поліції зателефонувати, щоб чоловіка опіка потім задовбала. Але хлопчика стало жаль, йому зайвий стрес.
Чоловік розорявся, що я за два тижні не змогла налагодити стосунки з дитиною, бо я сама цього не хотіла, не намагалася. А потім узагалі зробив раптовий висновок.
– Якщо ти не любиш мого сина, то й мене не любиш!
У мене було, що відповісти чоловікові: за два тижні багато накопичилося, але я на нього подивилася і зрозуміла, що не хочу. Загалом нічого не хочу від цього чоловіка. Не знаю, що там було з колишньою дружиною, не з’ясовувала, але з сином він поводився неправильно. Хлопчикові й так було тяжко, а тут ще татові на нього начхати, ніякої підтримки.
З’їхала я назад до себе, подаватиму на розлучення. Добре, що у нас немає дітей. Такий тато їм явно не потрібен.