– Якщо ти мене любиш, ти переїдеш до нас. Мені тут з мамою поруч зручніше, до столиці я не повернуся

Віктор, син Галини Петрівни одружився 5 років тому на молоденькій студентці останнього курсу столичного ВНЗ. Настя була приїжджою, її мама і тато жили під Львовом. Віктору було 28 років, він уже був самостійним, працював, навіть жив окремо від батьків у двокімнатній квартирі, яку успадкував після дідуся.

– Сам пробився, – пишалася Галина Петрівна, – машину купив, у квартирі ще до знайомства з Настею зробив хороший ремонт, придбав меблі. А потім і вирішив одружитися.

Насті залишалося вчитися ще пів року, але зі студентського гуртожитку вона з’їхала відразу після того, як Віктор зробив їй пропозицію. Через тиждень приїхали подивитися на умови проживання дочки батьки дівчини.

– Батько там цілком нормальний, – каже Галина Петрівна, – а ось мама … Все прискіпливо оглянула, все голосила, як її дитятко буде жити-господарювати, все хвилювалася, а раптом мій син буде її дочку ображати.

– Може бути закінчить Настя навчання і ви до нас? – звернулася до Віктора майбутня теща, – Як ви тут одні? А коли малюк на світ з’явиться? Хто ж вам тут з ним допоможе. Я так переживаю.

– Хоча я-то тут, – обурюється Галина Петрівна, – я на пенсії й ще в силах, невже я не стала б допомагати з дитиною? Та й Віктор з дружини пилинки здував.

Спочатку і Настя погодилася, що в столиці жити краще: є куди сходити, є можливості для працевлаштування. На деякий час питання з місцем проживання сім’ї само собою і затихло. Тільки з ранку до вечора Настя на телефоні з мамою висіла, розповідала про все: як прокинулися, що одягла, яка погода, що приготувала, як приготувала, що я сказала, що Віктор сказав каже.

– Мамо, – просив син, – стався з розумінням, Настя ще молоденька зовсім, вона дуже до мами прив’язана. Батько у них – колишній військовий, Настя його майже і не бачила, а мама їй життя присвятила.

За кожною дрібницею Настя дзвонила мамі, вона радилася з нею що купити, як вибрати, куди поїхати відпочити, які вибрати штори, що надіти Віктору в гості. Зрештою мама була першою, кому Настя повідомила про свою вагітність.

Батьки дівчини одразу примчались, продуктів навезли, порад надавали. Поки Настя дитину чекала, її мама й Галині Петрівні  спокою не давала.

– Поїдь до них, – просила сваха по телефону, – дочку нудить весь час, вона ні прибрати, ні приготувати, ні білизну погладити не може. І нехай вона прямо при тобі тиск поміряє, я хвилююся.

Народжувати Настю відвезли до батьків:  вона сама влаштовувала чоловікові істерику, що боїться і її батьки діставали зятя по телефону.

– Там вона нікому не потрібна, – плакала теща, – там і не підійде ніхто, а тут у нас все схвачено, та й після пологів доньці я допоможу у всьому.

Настя народила хлопчика, з яким 3 місяці жила у батьків. Віктор брав відпустку, потім ще тиждень за свій рахунок, коли сподівався перевезти дружину і сина в Київ. Але Настя передумала їхати й залишилася у батьків ще на деякий час.

– Звичайно, – каже Галина Петрівна, – там вона лежить весь день, як принцеса, а сваха над нею трясеться. Адже навіть називали внука Михайлом на честь батька мами Насті, а думку Віктора навіть  і не запитали.

Після повернення в Київ Настя  постійно скаржилася мамі по телефону, що вона втомлюється, що їй не допомагають, допомагають мало або допомагають не так. Михайлика годували так, як скаже мама Насті, його виводили гуляти після того, як мама звіряла погоду в столиці по інтернету і радила, що одягнути.

Одного разу вже півторарічного внука залишили на кілька годин у свекрухи, а сам Віктор з дружиною пішли в гості до друзів.

– Істерика була, – розповідає Галина Петрівна, – я Міші приготувала пюре з паровою котлеткою.

– Мама сказала, що свинину не можна, – кричала Настя на свекруху, – тільки яловичину і курку, ну і що, що там було навпіл і що пісна. Мама сказала, що не можна, як ви можете так легковажно ставитися до здоров’я внука. Моя мама ні за що б такого не дозволила, якби була поруч!

Більше Галина Петрівна з внуком не залишалася. Віктор намагався з дружиною поговорити, але Настя вдарилася в сльози: мене немає кому захистити, мама говорила, що чоловік завжди черствий.

Згодом приїхали батьки Насті й забрали її з Мішею до себе, на місяць, як говорили Місяць пройшов, а вони не повернулися.

– Якщо ти мене любиш, – сказала Настя чоловікові, який приїхав за ними, – ти переїдеш до нас. Мені тут з мамою поруч зручніше, до столиці я не повернуся. Ну і що, що квартира. Можна ж продати там і купити тут. І взагалі, навіщо квартира? У батьків трійка, нам тут буде зручніше, син завжди під наглядом.

Віктор відмовився переїжджати. Мужику за 30 років, є житло, навіщо жити з тещею і тестем? Заради примх інфантильної дружини?

– Мама сказала, значить ти мене так любиш, – плакала Настя, – любив би – переїхав би одразу.

– А  ти  мене любиш? – і собі запитав Віктор.

Так і повернувся додому один, а на повернення Насті він вже й не сподівається. Вона все життя буде за мамину спідницю триматися. Батько Насті покрутив біля скроні пальцем на свою дружину і дочку, але що він може зробити проти подвійних бабських істерик. Тільки внука шкода, без жодних причин без батька буде рости.

– Я не поїду туди, – відповів Галині Петрівні син, – справа навіть не в роботі й не у квартирі. Ми будемо жити і я чхнути Не матиму права без дозволу тещі. Воно мені треба? Вона навіть коли в гості приїжджала, то були питання:  не так подивився на її дочку, їй не так відповів. Так, швидше за все наша сім’я розпалася. Настя так і не подорослішала. І не збирається.

Як вважаєте, Віктору треба було боротися за сім’ю? Переїхати за нею, якщо вже така «мамина донька» в дружини дісталася? Або все правильно і сім’я з незрілою людиною неможлива?