– Якщо щось зі мною трапиться, ти сестру не кинеш

Моя двадцятишестирічна колега і подруга Віка останні три роки часто скаржиться на свою маму.

– Її наче підмінили! Народила собі іграшку на старості років. Вона наче забула про елементарні правила виховання, а ця восьмирічна маніпуляторка використовує мама по повній програмі! Невже вона настільки сліпа…  Мене виховували зовсім по-іншому, а з неї невідомо, що виросте! …

Мама у Віки була людиною досить жорсткою і дуже принциповою. Всупереч тому, що першу дочку вона народила в студентські роки, з раннього віку тримала дівчинку в строгості та вимагала неухильного дотримання порядку всюди – в домі, в портфелі, в навчанні, в речах. У Віки з чотирьох років завжди були обов’язки по дому: спочатку прості, потім, з віком, все складніше. І спробуй не виконати, ух, що було! Зате вже в першому класі Віка могла повністю прибрати в домі, зварити їсти, сходити в магазин, з’їздити на гурток на інший кінець міста, сходити у свою поліклініку за довідкою в школу …

Все задоволення Віка отримувала строго за розкладом, подарунки – як правило, присвячені до чогось, походи в кафе і кіно – тільки на канікулах або з нагоди свята.  В дитинстві Віка трохи ображалася на маму, бо всі її подружки-однолітки жили куди більш привільно. Проте з віком зрозуміла, що в багатьох речах мама мала рацію і робила дуже далекоглядно.

Зараз у Віки хороша робота, своя двокімнатна квартира,  на яку вона відкладала гроші ще з дванадцяти років, своя сім’я, трирічний син і в питаннях виховання дівчина дотримується маминої лінії – привчає малюка до порядку у всьому і вимагає дотримання ним своїх обов’язків, нехай поки символічних. …

Все дитинство Віка просила батьків народити їй сестричку, а ті лише сміялися і відмахувалися – куди, мовляв, і так проблем вистачає. Жити толком ніде, грошей немає, сидіти з дитиною нікому. Десь у той час як раз гримнули «лихі дев’яності», коли не тільки народжувати – жити було страшно. Батьки працювали удвох як прокляті та раділи, що своєчасно привчили дочку до самостійності – вона абсолютно не доставляла проблем. Про другу дитину і мови не йшло.

Однак у віці добре за тридцять батьки раптом дозріли. Життя налагодилося, старша дочка якось непомітно виросла, навіть не залишивши спогадів – а чи були вони батьками-то? Здавалося, Віка завжди була розумною, самостійною, цілеспрямованою – одним словом, дорослою. А як воно з малюками – батьки майже не пам’ятали. Загалом, захотіли народити та виростити – усвідомлено, вдумливо, відчуваючи себе матір’ю і батьком. Стали пробувати зачати – а ніяк. Все життя ретельно оберігалися і були впевнені, що варто тільки припинити – і відразу, але не виходило. Але і відступати вже не хотіли – обстежувалися, лікувалися, зрештою, пішли на ЕКО і в сорок років народили Віці сестру, Вероніку.

Зараз Вероніці вісім років, мама не працює, з перших днів сидить з нею вдома і «насолоджується усвідомленим материнством». Віка зовсім не впізнає свою строгу, категоричну, владну маму: сестрі дозволено абсолютно все. Батьки скуповують їй одяг та іграшки, а останнім часом вже і гаджети, загодовують солодощами, нескінченно розважають і балують

– Коли ж дитину побалувати-то, як не в дитинстві.  З тобою ми наробили стільки помилок, що уявити страшно! – пояснює Вікторії мама. – Що ж, молоді були, дурні. Та й час був інший, тоді багато собі дозволити не могли, сама пам’ятаєш … Зараз життя зовсім інше. Тому вже з другою дочкою багато чого не повторимо.

Мама постійно читає літературу і виховує сестру «за книжками». Проте результати такого виховання Віку пригнічують – дівчина росте розбещена, безвідповідальна, абсолютно нічого не вміє і постійно виправдовується матір’ю – «ну адже вона ж ще дитина».

Проте ця дитина без будь-яких комплексів може назвати не тільки сестру, але і маму дурепою або вівцею, робить тільки те, що хоче і ніхто їй не указ. Можливо, Віка і не звертала б особливої уваги на всі ці проблеми – зрештою, дитина не її. Проте в останній рік вона відчуває, що у батька з матір’ю якось все погано у відносинах. Відверто кажучи, все рухається до розлучення і здається, у батька хтось є.

У матері на нервовому ґрунті загострилися болячки, з’явилися нові і час від часу та тепер заводить розмову на тему: «обіцяй, що якщо щось зі мною трапиться, ти сестру не кинеш». І хоча мамі ще немає і п’ятдесяти, та й батько поки живий-здоровий і навіть не пішов з сім’ї, Віка від теоретичних думок про те, що може бути доведеться взяти сестру до себе, приходить в жах. Як з нею боротися?

Віка не знайшла нічого кращого, як сказати матері, що якщо та буде виховувати Вероніку в тому ж дусі – та в разі чого піде в дитбудинок. Тому що Віка з нею не впорається. І ніхто не впорається. Потенційна нова дружина батька і намагатися не буде, ось ще чого …

Мама серйозно образилася. Вони довго не розмовляли, ось тільки недавно помирилися. Але тактику щодо молодшої дочки мама не змінила.

Віка плаче від безвиході. Мовчати, ніби як її хата скраю і взагалі, не її справа вона не може. Адже цілком можливо, що скоро це буде цілком собі її справа. Навіть якщо з матір’ю все буде в порядку, вона цілком може не впоратися з підлітковим періодом молодшої дочки й доведеться втручатися, вирішувати проблеми.