– Якщо не вийде, я тоді краще новий будинок побуду, а цей розберу і залишу їй голі стіни. Нехай живе…
Коли я приїжджав минулого тижня до батьків в райцентр, до них якраз зайшов сусід. Ми з ним розговорились і він розповів мені історію зі свого життя яка відбувається з ним зараз.
Річ у тім, що у Стаса є рідна сестра. Свого часу років у двадцять вона вискочила заміж і поїхала жити в інше місто. Років двадцять п’ять про неї ніхто нічого не чув. За цей час батьки померли, заповівши Стасу і його сестрі невеликий будиночок в приватному секторі.
Будиночок не в найкращому стані, така собі невелика розвалила. За час відсутності сестри, Стас практично повністю перебудував будинок, побудував гараж, обробив територію. Треба сказати справи у нього в фінансовому плані йшли досить добре. Вір займався фермер, з’явилося троє дітей.
Жили вони мирно і щасливо, але тут після стількох років заявилася сестра. Щось у неї там з сімейним життям не склалося. Мабуть, попросили звільнити приміщення.
Тут вона і згадала, що десь є батьківська хата. Але ж вона навіть на похорон не приїжджала. Зате з’явилася в будинок як господиня. Мовляв, я теж тут жити буду. Треба сказати, що для Стаса це був шок. Стільки років її не було, ніяких комунальних платежів вона не платила, все оплачував Стас. А тут на тобі – буду жити.
Стас хотів вирішити все по хорошому. Запропонував їй хорошу суму грошей. Так вона не захотіла. Мотивує тим, що на ці гроші нормальне житло не купиш. Хоче жити в батьківській хаті. А те, що від рідної домівки вже фізично нічого не залишилося і все практично нове, цього вона в упор помічати не хоче. Як була руїна, так їй нічого і не треба. А як будинок дійсно перетворився в щось вартісне, так їй відразу знадобився.
Зараз Стас подав до суду. Чекає рішення. Він як і раніше не проти виплатити сестрі компенсацію.
– Якщо не вийде, я тоді краще новий будинок побудую. А цей розберу і залишу їй голі стіни. Нехай живе. Шкода праці, але якщо вона по хорошому не хоче… – каже Стас.