– Якщо не поміняла прізвище, то скоро піде від тебе! – постійно повторювала свекруха

Мені дуже пощастило в житті. Після закінчення навчання, я практично одразу знайшла хорошу роботу. Через рік я познайомилась з чоловіком.

Практично одразу ми почали жити разом. Нам пощастило, що збіглися характерами, вихованням, темпераментами та цілями в житті. Дотепер він говорить, що полюбив мене з першого погляду.

Наші щирі, спокійні та щасливі відносини завжди ставали предметом обговорення всіх наших знайомих, бо виходили за рамки їх розуміння. Дотепер, за стільки років життя, у нас не було жодної великої сварки, тому що ми всі проблеми обговорюємо ще до того, як вони виникають, знаходячи заздалегідь компроміс.

Кожен хоче вставити свої 5 копійок в наші відносини. Подруги дають непрохані поради як мені треба поводитися з чоловіком, свекруха просто говорить, що все у нас неправильно і треба якось по іншому. По-доброму посміявшись над ними ми живемо щасливо вже 5 років.

Абсолютно різні речі викликали пересуди наших знайомих. Але через стільки років тільки одне питання викликає нереальна кількість обговорень, що доходять до абсурду. При одруженні я не взяла прізвище чоловіка. Залишила своє. Це не випадковість, ми з Вадимом обговорили, як краще вчинити й зробили саме так.

Чого я тільки не наслухалася за ці роки. Я несерйозно ставлюся до шлюбу. Я не люблю свого чоловіка. Я соромлюся свого чоловіка. Що у мене є якийсь підступний план захоплення і розділу майна. Що я збираюся продовжити династію свого прізвища, а прізвище чоловіка буде загублене.

Кожен раз я жорстко припиняла продовження розмови, тому що вже втомилася пояснювати, що не готова змінювати з маленькою дитиною на руках таку кількість документів: паспорта, права, п’ятирічна віза Шенгену,  довіреності, кредити, всі карти й банківські документи й так далі. Дитині й так дісталося прізвище чоловіка. Але, як завжди, крутіше всіх був варіант свекрухи.

–  Вона збирається піти від тебе! – доводила періодично свекруха моєму чоловікові.

Після 2 перших років життя в шлюбі мені це набридло.

– Марина Антонівна, я тут вирішила поміняти прізвище, щоб вам стало трохи спокійніше жити. Коли ви зможете взяти відпустку, щоб відвезти мене всюди? За один день не вийде, всі організації знаходяться в різних частинах міста, та й прийом в різний час та в різні дні. Сподіваюся, що двох тижнів нам вистачить, – максимально миролюбно за чаєм запитала я.

Відтоді в нашому домі тиша і спокій. Як виявилося – у мене дуже гарне дівоче прізвище.