Якщо чоловік втік до моєї подруги, то й наших дітей нехай прихопить із собою.Ну а що? Вони тут, значить, на черговий курорт зібралися, романтичні вечори собі влаштовують мало не щодня (бачу в соцмережах), а я одна сиджу з двома малюками, не можу навіть нормально в продуктовий сходити – доводиться тягнути їх із собою. А діти перед кожним прилавком з шоколадками або снеками істерики почергово закочують

Ми жили з чоловіком чудово – вся округа заздрила нашим відносинам і називали “солодкою парочкою, як із картинки”. Шлюб тривав рівно 10 років, 7 з яких – без дітей.

Після п’яти років спільного життя ми взяли іпотеку і, ще через 2 роки, народили нашу донечку Алісу. А ще трохи більше року я виписалася з пологового будинку з синочком Артемом, ніби поверталася з армії – з таким же трепетом і хвилюванням зустрічав мене чоловік.

Чоловік чекав на нас, допомагав мені в побутових моментах. Він, на відміну багатьох чоловіків, не гидував помити ні дочку, ні сина. Після роботи він забирав дітей на майданчик, щоб я могла приготувати вечерю та прибрати дім без маленьких “помічників”.

Для мене наша сім’я здавалася ідеальною, а чоловік – найпрекраснішим. Я його досі люблю, хоч він і вчинив зі мною дуже підло. Мені довелося пережити подвійну зраду – з боку подруги та з боку чоловіка.

Як виявилося, за маскою чудового татуся та чоловіка ховалася свиня. Павло, за його власним зізнанням, уже рік, живучи в сім’ї, мав стосунки з моєю подругою дитинства Дашею. Для мене того вечора небо впало на землю!

Я не могла повірити його словам. Мені настільки він був рідною та близькою людиною, що я навіть у думках не могла уявити чоловіка в обіймах іншої жінки. А в Дашиному ліжку – тим більше!

Паша сам ледве стримував свої емоції і сказав, що не хоче більше мене дурити. Що йому соромно та нестерпно так жити. Він, як виявилося, давно охолов до мене, але не хотів кидати одну з двома маленькими дітьми, тож і чекав, поки вони трохи підростуть. Тим більше, що своїх малюків він обожнює.

Я довго відходила від шоку і була на стадії “заперечення”.

Чоловік того ж вечора зібрав необхідні речі і пішов до нової пасії. Даша з того моменту навіть на зв’язок зі мною не виходила.

Вона завжди була такою тихонею – коли мені бабуся говорила приказку, що в “тихому вирі чорти водяться”, я не розуміла цього значення. Зате зараз оцінила її сповна!

Щоб не завдати дітям психологічної травми, чоловік як і раніше забирає їх на майданчик. Тільки виходить це вже не кожен день і вже не з ентузіазмом, як раніше.

Синок ще маленький, а ось Аліса почала питати: “Чому тато вдома не ночує?”

Я поки не знаю, як правильно розповісти дітям про те, чому мама та тато більше ніколи не будуть разом. І не хочу вкорінювати в них ненависть до батька, хоч я сама його зненавиділа всіма фібрами душі!

Судячи з постів та історій, що викладає колишній, вони там не нудьгують із Дашею. Він щодня радує її квітами, присвячує їй цілі вірші і пише, як не може без неї жити… Адже вона знала, як я його дуже любила і через що ми пройшли, щоб стати сім’єю.

Але поки я перебуваю в надзвичайній депресії, я думаю, віддати Артема та Алісу їхньому рідному батькові. І їм буде цікавіше – у новій обстановці, з татом, за яким вони скучають. І мені буде трохи легше переживати свої проблеми.

А ці закохані голубки нехай на собі відчують, що життя – це не лише цукерково-букетний період. Раз ми разом хотіли дітей, то нехай і Паша входить у роль батька на повну. Заодно й пояснить дочці, чому він тепер живе з іншою тіткою, а не з мамою.

Раніше я намагалася відгородити його від батьківських обов’язків, хоч він і виявляв ініціативу. Так нехай дізнається всю красу виховання маленьких дітей.   А мені час самій влаштовувати собі особисте життя, тільки ось уже з гідним і відповідальним чоловіком, а не з ганчіркою, що біжить за будь-якою шваброю.