– Якби ти не сказала йому, що я незаміжня, то він би і не зробив мені пропозицію.

Ця історія сталася в мене на роботі. Я працювала в відділі прийому замовлень, а в бухгалтерії працювала Галя. Галина була спокійною, відповідальною, врівноваженою людиною. Проте так тривало не довго.

Компанія розширилась і в бухгалтерію взяли на роботу Іру. Тепер Галя ділила кабінет з новою людиною. Іра була молода, надзвичайно енергійна та непосидюща, любила свою роботу і готова цілодобово сидіти в кабінеті, тільки б зробити все.

Галині було 42, вона була самотньою, а Ірі всього 24 і вона вже рік, як заміжня.Чомусь Галя вирішила, що Іра хоче її підставити та зайняти її місце, хоча сама розуміла, що це безглуздо, оскільки обидві виконували кожна свою роботу.

Робочий день. Іра занурилася в документах, бо скоро здавати звіт. Галя дивлячись в ноутбук, посміхається.

– Галю, а ти вже все зробила?

– Ой, роботи ще багато, навіть братися не хочеться.

– Так післязавтра ж здавати.

– Пізніше зроблю, – різко відповіла жінка, а потім недбало закрила ноутбук і грюкнувши дверима вийшла.

– Хм, – промовила вголос напарниця по кабінету і продовжила працювати.

Наступний день. Галя незадоволена сидить за ноутбуком, а Іра за комп’ютером.

– Ірино, а ти що, вже все зробила?

– Так. Вчора до півночі сиділа, тому все зробила, – посміхаючись сказала та.

– А мені ще працювати й працювати.

– Давай допоможу, – щиро запропонувала Ірина.

– На моє місце кинула оком ?! – розсердився Галина.

– Та мені й на своєму непогано.

Галина демонстративно грюкнула кришкою ноутбука, потім дверима, коли вибігла з кабінету.

– Що це з нею? – запитав Іван з сусіднього відділу, входячи в кабінет.

– Ненормальна.

– До твого приходу була нормальною.

– Все тече, все змінюється. Мужика їй треба.

– А вона незаміжня хіба?

– Ти тут раніше за мене, а не в курсі. Ні, самотня вона.

– Зрозуміло, – сказав Іван, думаючи про щось своє.

Потім залишив документи і вийшов. Далі все було наче в  кіно.

На наступний день він почав залицятися до Галини. Та задоволена, заграє, фліртує. Кожен новий день посміхається як дівчинка, що знайшла принца.

– Спасибі тобі, Ірусю, – сказала вона в один з днів.

– За що? – дивуючись відповіла та.

– За Івана. Я на нього око давно поклала.

– Так я ж ні до чого тут.

– Ще й як до чого. Якби ти не сказала йому, що я незаміжня, то він би так і не зробив мені пропозицію. І все це завдяки тобі.

Через кілька місяців Галина вийшла заміж за Івана, а ще через якийсь час народила хлопчиків-близнюків, а Ірину покликали бути хрещеною, бо вона ненароком з’єднала серця цих двох.