– Яка внучка? У мене немає ні дочки, ні внучки

Я була зразковою дочкою, прекрасно вчилася, у всьому слухала маму, а вона завжди мною гордилася. Однак, у своїх планах мама розписала моє життя замість мене, їй і в голову не могло прийти те, що я зможу хоч в чомусь її не послухати.

Я була вже дорослою, але той день став переломним моментом у моєму житті. Це було 15 років тому. Я стояла перед мамою, немов маленька дитина, що провинилася і чекає на своє покарання. Однак мама була непохитною:

– Кажу тобі в останній раз, не будь дурепою. Навіщо тобі потрібна дитина від цього жебрака? Скільки перспектив у тебе, а ти збираєшся зламати собі життя!

– Мама … ми любимо один одного …

– Дурниці! Я все розумію: перший чоловік у твоєму житті, але це не привід руйнувати своє майбутнє. Де ви зрештою жити то будите ?! На які гроші?

Я не знайшла, що сказати матері. У нас з Андрієм не було нічого, крім любові та маленької крихітки, що я носила під серцем. Через пів години мама зайшла до мене в кімнату і сказала:

– Я вже все вирішила, завтра підеш в лікарню до  Ганни Іванівни, я вже з нею домовилася, вона зробить все швидко і якісно! Вона – найкращий лікар в нашому місті! …

Тієї ночі я не стулила очей. Так уже склалося, що матері я ніколи не перечила і в більшості своїй вона виявлялася права. Я вчилася в престижній школі, вивчала англійську, яка потім мені дуже знадобився. Вона звичайно старалася, вкладала в мою освіту купу грошей. Відсівала моїх подруг, тому що я могла від них нахапатися поганих манер і навіть познайомила з сином багатого бізнесмена, але любила я Андрія: веселого, відчайдушного і безперспективного …

Можливо мама мала рацію і на цей раз? Може через рік два я й втечу від нього, сита по вуха несерйозністю і безвідповідальністю Андрія …. Але тут я згадала його слова, те, як він на мене дивиться … його руки й губи … Не можу я від нього відмовитися !!!

Вранці мама випровадила мене в клініку. Доїхала, зайшла, сіла під дверима де вела прийом мамина знайома. Повз мене перевалюючись проходили вагітні, підтримуючи свої величезні животи. Подивилася я на них, встала і пішла.

Одна йти додому не зважилася, взяла Андрія для підтримки, нехай з мамою познайомитися. Про себе ж повторювала, як молитву: «Нехай він сподобатися мамі, він просто не може їй не сподобатися».

Мама була шокована моїм непослухом, не соромлячись лаяла мене та обсипала прокльонами. Андрій спочатку мовчав, ошелешений таким напором, потім потихеньку почервонів, на шиї запульсувала жилка, взяв мене за руку і сказав:

– Підемо звідси!

Ми тільки зробили було крок у бік дверей, як мама вибухнула диким реготом:

– Куди ти повів її голодранцю! У тебе ні кола ні двора .. Так, годі, завтра сама тебе повезу і проконтролюю все.

Я раптом чітко відчула, як всередині живота хтось ворухнувся. Звичайно ж, це мені здалося, адже термін вагітності був ще малий, але я сприйняла це як знак. Міцніше стиснула руку Андрія і пішла з ним на вихід.

– Якщо не одумається можеш забути дорогу додому! Я не збираюся вішати собі на шию вас і вашого виродка! І взагалі забудь, що в тебе є мати! …

Весілля ми відсвяткували чисто студентське в гуртожитку, куди мене заселила комендантка, перейнявшись нашою історією. Наш небагатий стіл складався зі сковорідки з картоплею, ковбаси, пару пляшок газованої води для мене і пляшки горілки.

Через пару місяців ми з чоловіком зняли квартирку схожу на халупу на околиці міста. Андрій працював на двох роботах, а вдень ​​навчався. Коли він спав, я навіть не уявляю. Майже до пологів я теж вкладала свою копієчку до сімейного бюджету: де оголошення розклею, або рекламу на вулицях роздам.

Коли народилася Оля, я одразу подзвонила мамі та привітала новоспечену бабусю. Я думала, що вона вже охолола і пробачила нас.

– Яка внучка? У мене немає ні дочки, ні внучки, – холодно відповіла вона ….

Зима того року була люта. В нашій халупі гуляли протяги, не дивно, що Оля захворіла на бронхіт. Після лікарні я з дитиною поїхала додому до мами, нам треба було якось дожити до весни в теплі. Дитині не можна було переохолоджуватися. Мама відкрила двері й так і застигла на порозі. Я спробувала розповісти про хворобу і рекомендації педіатра.

– Значить назад приповзла проситься? Що ж, я не звір, прийму, але з умовою, що ти негайно розведешся зі своїм … як там його, забула.

Я заплакала, Оля заворушилася в ковдрі.

– Навіщо ти так? У нас же дитина!

– В такому разі – прощай. Милостиню я не подаю…

Як ми прожили ту зиму і згадувати не хочу. Ночами я вкривала і притискала до себе дочку, боячись, що вона помре від холоду. Картала себе за те, що заради дитини не змогла поступитися своєю любов’ю …

Але все колись проходить і наше життя почало налагоджуватися. Чоловікові довелося кинути інститут, зате він знайшов хорошу роботу з перспективою кар’єрного росту, потихеньку зарплата виросла і ми змогли зняти хороше житло. Згодом взяли в кредит власну квартиру. Народився наш син Назар.

Я більше не робила спроб помиритися з мамою, іноді мені навіть здавалося, що вона померла. Або у мене її взагалі не було …

І ось стоїть вона на порозі моєї квартири 15 років по тому … Постаріла, погладшала, але виглядає все одно цілком респектабельно, поки не помічаєш наскільки запрана у неї сукня і зношені туфлі.

– У мене проблеми зі здоров’ям, діабет, тиск, серце, ось тільки від лікаря, треба купу ліків купити, – сказала вона спокійно, – догляд за мною потрібен. Тепер настала твоя черга піклуватися про мене дочко …

Вона говорила таким тоном, ніби я зараз кинуся в її обійми та буду благати дозволити за нею доглядати!

– Мені треба порадитися з чоловіком. Не можу тобі зараз сказати нічого конкретного.

Я закрила двері перед її носом …