Як змінолось життя цього чоловіка після народження дочки

Ми з дружиною ніколи не могли розраховувати на допомогу зі сторони родичів, завжди з усім справлялись самі. Цей факт ніяк не впливав на наші відносини. Причини вагомі: моя мама не може залишити господарство і приїхати, а мама дружини дуже сильно хворіє. Вони обидві переживають за нас, але ми змогли їх переконати в тому, що не ображаємося на них  і зможемо з усім впоратися самостійно.

Дитину я дуже хотів. Можливи навіть більше, ніж дружина. У зв’язку з цим я обіцяв добру частину по догляду і вихованню взяти на себе.

перші місяці

Я готувався до батьківства грунтовно: курс молодого бійця був пройдений. Ми відвідували всі заняття для молодих батьків. Я планував бути присутнім при пологах, але в останній момент дружині вирішили зробити кесарів, та й дмимна потім потрапила в реанімацію.

Через пару тижнів дочку виписали, і ми змогли виїхати додому. Почалися важкі батьківські будні. Як і прийнято з пелюшками, безсонними ночами з плачем.

З перших днів дочки стало зрозуміло, що спільний сон – це плюс. Мама висипається. Дитина вимотувала дружину настільки, що роль нічний няні я відразу взяв на себе.

Підривався від найменшого звуку, забирав дитину і міняв підгузник. Потім повертав її до сплячої дружини.

Одного разу трапилося так, що від втоми ледве не впустив дочку, але встиг вчасно підхопити. Та й на роботі стало важче: постійно хотілося спати.

перші роки

Дочка ставала старшою. І сон разом з цим ставав все гірше. Тепер дитина, якщо прокидалася серед ночі, то укладалася не відразу. Доводилося з нею гратися по дві години.

На нічний сон укладав дочку традиційно я. Це вже стало свого роду традицією. Особливо складно було нормалізувати сон під час відлучення від грудей.

Так, після трьох років, ми подолали всі труднощі. Однак обов’язок укласти дитину спати тепер тільки мій. Іноді це робить дружина, якщо мені потрібно терміново працювати.

До чого це все веду

Зустрівся я якось з давнім знайомим. Наші діти – однолітки. На цьому і зійшлися, тема спільна.

Той самий знайомий мені жалівся, як маленька дитина ускладнює йому життя. Тому ось уже років зо три вони з дружиною сплять в окремих кімнатах.

– Правда? – здивувався я – Твоя дружина висипається?

– Ні. Але мені ж треба на роботу. А дитина плаче, кричить, спати заважає. То погодуй, то переодягни…

– По-твоєму дружина не працює? Щодня з дитиною на руках. Ще й по дому щось робить.

– Так це ж зовсім не те …

Мені сказати було нічого.

Я розумів, що тепер у знайомого стільки претензій буде до дружини. Вона не захоче інтиму, наприклад. Але її зрозуміти можна: звідки силам взятися, якщо вона одна на собі тягне побут і дитину. Та й до чоловіка ставлення вже зовсім інше, адже він залишив її з проблемами одну.

Чоловіки, не треба так. Вам же самим потім від цього гірше…