Як же так? Хіба можна розлюбити одну і полюбити іншу за кілька днів?

Настя з дитинства захоплювалася шахами. З того часу вона виробила корисну звичку: прораховувати та обмірковувати у своєму житті кожен крок на кілька ходів вперед і ніколи не робити спонтанних вчинків.

Така тактика приносила плоди, тому до тридцяти років все у Насті в житті все склалося більш ніж чудово: прекрасний, з усіх боків позитивний чоловік, з яким прожили разом сім років душа в душу, чудові відносини з батьками та свекрами, виплачена іпотека за трикімнатну квартиру, третій триместр довгоочікуваної вагітності … все логічно, все в правильному порядку, а не як у деяких.

Настя була абсолютно щаслива. Чоловік носив її на руках, виконував всі забаганки, втім, як і до вагітності. Відносини у них завжди були на заздрість багатьом. Настя ніколи не розуміла подруг, які йшли на компроміси, періодично прощаючи чоловікам великі та маленькі грішки.

Це від заниженої самооцінки, завжди вважала Настя. Не поважають себе жінки. Ось вона б терпіти не стала  ні за що – ні лінь, ні пияцтво, ні хамство по відношенню до себе. А вже про зради-то і говорити нема чого. Пішла б, напевно, одразу … …

Коли Настя вийшла в декрет – чоловік почав працювати з потрійною силою – щоб у сім’ї «було все найкраще». Минулого місяця вирушив у відрядження на два тижні – з їх обласного центра в столицю. Чесно кажучи, Насті ідея цієї поїздки не сподобалася – все-таки восьмий місяць вагітності не жарт, хіба мало що може бути.

Хоча вона ніколи не була істеричкою і раніше спокійно відпускала чоловіка куди та наскільки треба – тут чомусь стало ніяково. Хоча причин для хвилювання не було абсолютно: вагітність протікала нормально, до пологів ще купа часу, поряд з нею залишаються батьки – це на самий крайній випадок, чоловік «в разі чого» в будь-який момент прилетить на літаку. Та й, врешті-решт, не гуляти зібрався: поїздка потрібна йому по роботі.

Чоловік поїхав і в перші кілька днів дзвонив, писав, а потім раптом якось різко все обірвалося. Дзвонила, писала і розшукувала його вже Настя. Він не загубився, ні, відповідав, але якось скупо, односкладово і сухо. Неначе інша людина …

І приїхав зовсім іншим. Всі симптоми були очевидними – таємничий вигляд, сидіння по годині в убиральні, захований телефон …

– Так у нього хтось з’явився! – впевнено сказала найкраща подруга.

Настя в перший момент мало не розреготалася їй в обличчя. Їй і в голову не приходив такий поворот. Швидше за все, у чоловіка проблеми по роботі, він не хоче говорити, щоб не засмучувати вагітну дружину. Ні про які інші жінки в їхньому випадку не може бути й мови – просто тому, що такого НЕ МОЖЕ БУТИ … Вони ж не перший рік разом, кохають одне одного, чекають дитину, будують плани … ще тиждень тому будували!

Іншим жінкам, була впевнена Настя, в житті її чоловіка просто немає місця. Але подруга виявилася права. Через кілька днів чоловік сам зізнався – зустрів свій ідеал. Тепер і сам не знає – чи любив колись Настю і взагалі, виявляється, не уявляв, що таке справжня любов.

Його ідеал – столична красуня, знає, що він одружений, що у нього дружина вагітна, – і це, за його словами, «її зупиняє». Хоча в інтернеті спілкуються постійно. Чи було там, в столиці, щось більше, ніж розмови та зітхання при місяці, Настя не знає і з’ясовувати зовсім не хоче.

Чоловік планує дочекатися пологів, а потім … звільнитися з роботи і їхати в Київ до коханої. В нікуди. Квартиру спільну залишить Насті, з дитиною буде допомагати й нічого йому не треба, крім свободи та можливості почати життя спочатку з жінкою всього свого життя …

Сказати, що Настя шокована – не сказати нічого. Так буває взагалі? Така любов, щоб білий світ з копієчку і всього за якийсь тиждень? Адже розумний, дорослий чоловік, не гулящий, розумний,  тридцять третій рік йому. Серйозний, забезпечений достатньо. Сімейний. З дня на день очікує народження сина – з коханою жінкою. І раптом такий виверт? Може, у нього з головою щось не те? Наплювати на все те, що будувалося роками, все життя своє зруйнувати, виїхавши в нікуди?

– Та не факт, що він їй потрібен буде, без квартири, без роботи, дурник з регіону з парою трусів у валізі! – умовляє Настю подруга. – Ти, головне, час тягни. Час працює на тебе! Поки пологи, поки те та се, дитина з’явиться, інше життя почнеться, то в аптеку потрібно збігати, то в поліклініку, то коляску витягнути – а ти слабка після пологів … дивись, день за днем, чоловік перебіситься, втягнеться, дитину полюбить і все налагодиться! Потім зі сміхом будете згадувати … Головне, не наламати дров! З усім погоджуйся і тягни час! не роби «красивих» жестів. Пошкодуєш, та пізно буде. Такі чоловіки, як твій, на дорозі не валяються…

Але Насті не до сміху. З одного боку, нерозумно віддавати комусь хорошого чоловіка, батька своєї дитини, просто так. За щастя треба боротися. Та й залишитися одній в такий момент, на дев’ятому місяці, теж, виявляється, непросто. Це в теорії тільки – піду, не дозволю. А на практиці – все по-іншому …

З іншого боку, всюди пишуть психологи, що триматися в таких випадках за людину категорично не можна. Хоче – нехай іде. Доля бути разом – повернеться, ну а не доля, значить, чим раніше, тим краще розлучитися …

Жити разом зараз Насті важко, та й просто принизливо знати, що з тобою живуть тимчасово і без любові … Як бути? Вчепитися в чоловіка і тягнути час? Або навпаки, зібрати валізу і виставити вже зараз, не чекаючи пологів? Наскільки серйозною є така «любов», що виникла за тиждень?