Як я вчила свекруху не брати чуже

Всім нам в дитинстві говорили, що брати чужі речі без дозволу заборонено, адже нікому з нас не сподобається, якщо так візьмуть нашу річ. Якщо так роблять діти, то їм ще можна пояснити наслідки і навчити правильної поведінки.

Значно гірше, коли чужі речі беруть дорослі люди. На превеликий жаль, у моєї свекрухи теж є така звичка.

У той день мене не було вдома, вона прийшла до нас в гості і викинула подаровану батьком ікону. Чоловік цього не помітив. У той момент мені хотілося її вбити. З чоловіком лаятися безглуздо, у нас троє дітей і не дивно, що він не помітив. З’ясовувати стосунки я не стала, подарунок був мені дорогий як пам’ять. Прийняла рішення взяти гроші з тих, що хотіли дати свекрусі на день народження, вибрала і купила  собі нову ікону. Чоловік підтримав моє рішення.

– Ви ж сказали, що дасте більше.

– Ми дали, що не так?

– Тут менше ніж я просила, не вистачає сімсот гривень.

– Саме стільки коштує нова ікона, тому що мою ви викинули.

– Я розраховувала на ці гроші, що мені тепер робити?

– Тепер вам доведеться задовольнятися меншою сумою. Надалі будете думати, чи варто брати мої речі.

Але наступного разу вона теж не задумалась.

Після роботи я в’яжу набори з шарфиків, шапочок і рукавичок. Зв’язала один на прохання колеги, для її дочки. Дівчинка просила рожеву шапку з білими вушками і теплий шарфик. Приходжу додому, а набору на місці немає. Насамперед запитала у чоловіка, куди він його поклав. Сказав, що не чіпав, але в гості приходила його мама. Дзвоню свекрусі.

– Може ви бачили в’язаний набір? Шапочка була з шарфом.

– Бачила. Гарний вийшов. Я його Юлі віддала, для молодшої донечки.

– І ви не вважали за потрібне запитати у мене?

– А ти хіба віддаси?

– За це замовлення вже заплатили, мені потрібно його віддати.

– Ну і що! Ти ж ще зв’язати можеш.

Дійсно, в ту ніч мені довелося зв’язати новий набір. Вийшов навіть кращий, ніж перший. Але свекрусі я вирішила помститися. Прийшла до неї в гості і забрала її зимові чоботи. Дзвінок:

– Ти випадково мої чобітки не брала?

– Ах, чобітки. Так я їх для дочки моєї подруги взяла, у вас однаковий розмір, їй в школу ходити немає  в чому.

– А я що носити буду ?!

– Так у вас напевно є осінні, надягайте, йдіть в магазин і купіть собі нові.

– Але у мене немає зайвих грошей.

– У вас пенсія через півтора тижні, з неї і купите.

Чоботи я їй повернула через тиждень. Вона образилася, весь цей час зі мною не розмовляла, але і в третій раз вона не задумалась.

Діти ростуть, у нас залишається багато нового та майже не ношеного одягу. Відклала стопку хороший речей для дітей до року: пелюшки, сорочечки, повзунки і шапочки, сама колись їх шила. Приготувала їх, щоб віддати сусідці, її чоловік і батьки загинули в аварії в той час, коли вона була на 5-му місяці вагітності. У цей момент в квартирі з’являється моя обожнювана свекруха, тримає в руках список речей, необхідних для 7-ї дитини своєї подруги Юлі. Я відмовила, адже з сусідкою у нас була домовленість, і вона дійсно потребувала цих речах. Свекруха образилася, але я дуже добре знаю її звичку брати чужі речі без дозволу. Зібрані речі віднесла сусідці під приводом ремонту, мовляв порохами просочаться. Сама повитягувала з шафи старі і зіпсовані речі, які давно  збиралася викинути. Чоловікові сказала скласти їх в пакет, пішла на роботу, а сама в передчутті, що ж буде? Додому йшла з чудовим настроєм. Чоловік каже:

– Заходила мама, нагадала, що ви з нею домовлялися і вона всі дитячі речі забрала. Правда я думав, що ти з сусідкою домовилася, але мама сказала, що я все переплутав, а ти передумала. Я і віддав.

– Ми ні про що не домовлялися. Я їй сказала, що речі для іншої людини. Але ти все зробив правильно. Все що потрібно, я ще вчора віддала сусідці. Заодно і провчила за нахабство твою маму, тому що в тих пакетах були нікудишне речі на смітник.

Обидва сміялися до сліз, бо він сам складав ці речі і знав, що їх пора викинути.

Його мама не розмовляла з нами майже два місяці, але  більше нічого чужого не брала.