Як я чоловіка на смітнику знайшла. Розповідь.

Живу я в невеликому закритому містечку, населення в більшості своїй військові. Коли мені було тридцять років, я залишилася одна без чоловіка з двома хлопцями на руках. Мій благовірний чоловік розлучився зі мною і зник в невідомому напрямку з якоюсь мадам. А ми з синами залишилися без підтримки, сподіватися можна було тільки на себе. Природно, ні про яке особисте життя думати було ніколи. Робота в госпіталі, підробіток в процедурному кабінеті і будинок.

Ось так і проходмло моє життя. Якось напередодні Нового року ввечері після роботи ми з хлопцями прикрасили ялинку, я пішла різати салати на завтрашню святкову вечерю. Потім прибрала кухоню  і вирішила викинути сміття. На вулиці вже зовсім стемніло, вітер завивав, та ще почався сніг, сухий і колючий. Треба сказати, що наше містечко знаходиться на узбережжі, зими у нас дуже вітряні і холодні. Викинула я сміття в контейнер, дивлюся, а біля нього чоловік валяється. Одягнений пристойно, думаю, може, погано стало. Нахилилася, а від нього тхне алкоголем так, що задихнутися можна. Розвернулася я і пішла до дому.

Уже була відійшла до під’їзду  а думки в голові про цю людину. Холодно на вулиці, темно, він в відключці повній, думаю, на смерть замерзне. Будучи медичною сестрою, я не змогла так просто його залишити, вирішила хоч розбудити. Штовхала, штовхала, штовхали – все марно. Ну і  що робити?

Сама я маленька, худенька, а це великий  здоровий чоловік, мені не підняти. Дотягла я його до під’їзду, якось підняла на другий поверх, заштовхала в квартиру. Сини мої прибігли, оченята круглі, стоять і зрозуміти не можуть, кого це мама додому притягла. Накрили ми його пледом прямо на підлозі, і пішли спати. А що робити? Вирішила, що вранці відправлю додому.

Всю ніч я не спала нормально, прислухалася, що ж там в коридорі відбувається. Але все було тихо, я і заснула. Вранці чоловік прокинувся, попросився душ прийняти, очі ховає, вибачається. Виявляється, в нашому містечку він проїздом був, до друга свого приїхав, напилися вони. Пішов в магазин, а далі і не пам’ятає зовсім нічого. Ну, попили ми чай, він подякував і пішов.

Увечері цього ж дня ми з синами сіли за святковий стіл. Я потихеньку подарунки під ялинку поклала, гірлянди запалила, а сама носом клюю, адже  ніч  напередодні не спала майже. Гостей ми не чекали, звідки їм узятися? І раптом у двері постукали. Відкриваю, а там наш  нічний гість  стоїть з пакетами, тортом, квітами. Сам ніяковіє, проситься в гості, подякувати, мовляв, хоче. Ну що ж, запросили ми його за стіл. Спиртного в моєму домі ніколи не було, але його шампанське я випила, а то незручно якось мені було. Сам він пити не став, розповів, що взагалі алкоголь не вживає, не звик до нього, тому і вийшло з ним так. Сп’янів з незвички, загубився.

Став він до нас приходити в гості. З хлопцями моїми швидко спільну мову знайшов.  А через місяць попросив залишитися у нас, заміж мене покликав, хлопців моїх пообіцяв як своїх виховувати.

Діма, так його звати, став моїм чоловіком. Він моряк, старший механік на судні, дуже грамотна і добра людина. Живемо ми з ним чудово, я про таке навіть і мріяти не могла. А скоро і третій син у нас народиться. І ніби забули ми вже цю кумедну історію, але іноді нас запитують, де ми познайомилися. Ось тоді мій Дмитро хитро посміхається і каже: «А мене моя дружина на смітнику підібрала. Відмила, відчистила і собі забрала! »