– Як ти можеш думати про весілля, коли твоїй кровиночці погано?

З першим  чоловіком життя в моєї сестри не склалося. Рік вони жили нормально, а  після народження сина, її колишній чоловік уявив себе великим годувальником, почав вимагати чеки на все і здачу до копійки. Декретними теж розпоряджався він, забравши у моєї сестри її картку. Її терпіння вистачило не надовго.

Взявши піврічного сина, вона повернулася до мами та подала на розлучення. Аліменти «добувач» платить зі скрипом, і то мінімальну суму. Спілкуватися з сином не хоче, ось уже чотири роки ні слуху ні духу. Віра не сильно страждала: так, помилилася, іноді таке трапляється.

У два роки Матвій пішов у садок, а Віра вийшла на роботу. По дорозі з роботи вона і познайомилася зі Стасом: він від душі облив її з калюжі брудною водою на своєму авто. Зупинився, запропонував допомогу: довіз сестру до дому і наполіг на тому, щоб пальто здати в хімчистку. За його рахунок. У хімчистку вони їздили разом, пальто забрали – теж удвох. Закрутився у них роман. Як потім Стас розповів: побачивши мою сестру, він не придумав нічого кращого і вирішив познайомитися саме таким безглуздим способом.

Про наявність дитини Стас був в курсі, його це не збентежило. Навпаки, він всіляко домагався розташування майбутнього пасинка: возив кататися на поні, в зоопарки та цирк, тоннами приносив книги, конструктори та фломастери.

Коли Матвієві виповнилося 3 роки, Віра з сином переїхали до Стаса. Сестра два рази відмовлялася вийти заміж за Стаса, пам’ятаючи про невдалий досвід. Роблячи пропозицію втретє на річницю спільного життя, Стас попередив, що вона буде останньою. Сестра взяла кільце і вони подали заяву в РАЦС.

Я допомагала сестрі готуватися до весілля: сукня там, зал прикрасити, машину замовити, страви для бенкету вибрати. Все йшло нормально. Сім’я нареченого теж активно намагалася допомогти, зокрема – фінансами.

За тиждень до одруження Матвій захворів, а тому Віра лягла з ним у лікарню. Діагноз: обструктивний бронхіт. Лікували дитину інгаляціями та антибіотиками. Стало зрозуміло: переносити весілля чи ні? Ресторан передоплату повертати відмовився: сказали, раніше треба було, та й в договорі це було прописано. Гості запрошені, машини оплачені. А відкладати церемонію – це ще пару місяців чекати та втратити велику суму грошей.

Мама в лікарню до онука лягти відмовилася, сказавши:

– Як я можу весілля дочки пропустити?

Залишати сина з найнятою нянею – проти була сама Віра:

– Я вже краще одруження перенесу, ніж сина зі сторонньою людиною залишу!

Тоді я запропонувала свою кандидатуру і сестра погодилася. Я взяла вихідний на п’ятницю і в четвер увечері приїхала в лікарню. Там я розраховувала залишитися до ранку неділі, в понеділок на роботу треба було. Сестра ревіла і мене дякувала. Обіцяла, що як штик буде в лікарні в призначений час. Ми все пояснили лікарям: не просто так, є серйозний привід! Нам пішли назустріч і мені було дозволено залишитися. Тим більше Матвій вже почував себе набагато краще: тільки невеликий кашель і все.

В день весілля Віра надсилала мені відео і фотографії, ми з Матвієм їх дивилися і раділи: яка Віра красива і щаслива.

У неділю вранці, як і було обіцяно, сестра приїхала в лікарню. Тільки при особистій зустрічі я дізналася, що все пройшло не так гладко: кілька гостей пішли з весілля, дізнавшись, що син нареченої в лікарні з тіткою, а у самої нареченої вистачило нахабства веселитися.

– Якщо коротко, то ось що вони сказали: «Так поспішаєш мужика на собі женити, що на рідну дитину плювати!» Сестра  Стаса пішла, дочка нашої тітки Насті з чоловіком і Сашка, моя подруга. Я шокована була: фіг з ними, з родичами. Але від найкращої подруги я такого не очікувала! Знаєш, це був справжній бунт яжматерів: «Проміняла сина на чоловіка! Ти повинна бути з дитиною! Як ти можеш думати про весілля, коли твоїй кровиночці погано?» – розповідала мені Віра, коли ми змінювалися.

Поки сестра ділилася тим, що сталося, «кровиночка» радісно скакав по палаті: Матвій не був схожий на хвору дитину ні краплі. Зрозуміло, якби Матвій погано себе почував, то Віра залишилася б з ним, наплювавши на весілля. Але якщо з дитиною було все добре, близький родич склав йому компанію в лікувальному закладі під наглядом лікарів, то чому б весіллю і не відбутись?

Діти, безумовно, важлива частина життя. Але ж якщо відмовлятися взагалі від усього на догоду дитячим інтересам і все своє життя покласти на вівтар «в ім’я дитини», то і виросте 30-річна «кровиночка», що сидить у мамки на шиї.