– Як це у вас немає стільки грошей на весілля? Ну, кредит візьміть, я вже всіх запросила, не можна зганьбитися, – заявила мама

Моя мама побажала мені, щоб ми з чоловіком розлучилися через місяць після весілля. Дуже душевне побажання від своєї мами, нічого не скажеш. А все через те, що ми обламали її і не стали робити бенкет на весь світ, що викликало в неї просто обурення. Вона вже всіх запросила. Тільки нас забула спитати.

Ми з чоловіком ніколи не планували пишного весілля. По-перше, весілля для нас – момент дуже особистий, який хотілося б розділити лише з найближчими. А тітка Галя з якогось далекого села, яку я бачила один раз і то не пам’ятаю, до цієї категорії точно не належить.

По-друге, ми збираємо на свою квартиру, тому викидати на одну гулянку величезні суми ми не готові. Це безглуздо, на наш з чоловіком погляд.

Були б ми мільйонерами, тоді так, без запитань, чого б не погуляти, але це до нас, на жаль, не стосується.

Тож ми планували весілля на десять осіб. Туди увійшли батьки, брати чоловіка з дружинами, ну от і все, тільки сім’я. З друзями ми хотіли потім посидіти на природі.

Розпис, потім поїздка до ресторану – ось і всі заплановані заходи. Потім ми з чоловіком планували на три дні поїхати на турбазу.

Батьки чоловіка до такого плану поставилися спокійно, сказали, що це наше весілля, нам і вирішувати, як його святкувати. Уточнили лише час розпису та все.

Зате моя мама обурювалася, що в нас не весілля, а якесь непорозуміння, нікого з родичів не покликали, сором і ганьба.

Я думала, що вона обурюється і заспокоїться, але ні. Мама взяла все у свої руки. Тобто вона сама запрошувала людей на наше весілля, домовилася в кафе, знову ж таки без нас, а потім поставила нас із чоловіком перед фактом.

Ми не здивувалися, ми просто отетеріли, коли довідалися, що вона зробила. Весілля з десяти чоловіків раптово розширилося до тридцяти. Де мама взагалі стільки рідні знайшла?

– Ну, як можна рідню не покликати? Все ж таки образяться, ні, так робити не можна, але я вже все виправила. Тепер буде все, як у людей.

І пішла далі чухатись, як розсадити гостей.

Я вирішила висунути найбільший, як мені здалося, вагомий аргумент. Сказала, що ми просто не маємо грошей на таке широке святкування.

– Як це у вас немає стільки грошей на весілля? Ну, кредит візьміть, я вже всіх запросила, не можна ганьбитися!

А я ганьбитися і не буду, я не кликала цей натовп рідні. Тому й сказала мамі, що вона може знову всім дзвонити та все скасовувати. Це моє останнє слово. Мама довго намагалася до мене достукатися, кричала, плакала, погрожувала, але я свого рішення не змінила, у нас буде таке весілля, яке ми спланували.

– Зганьбила матір перед усією ріднею! Та подавіться своїм весіллям! Я не прийду! Щоб ви розлучилися за місяць! – репетувала вона мені в трубку.

Прикро, що їй якісь далекі родичі, яких вона сто років не бачила, важливіша за рідну дочку. Але це її вибір, хай робить як хоче. Спілкуватися з мамою я не хочу, чекаю, коли вона вибачиться. А знаючи її, цього не станеться ніколи.