– Як це ти не будеш більше до бабусі їздити? Вона ж до тебе звикла! — клопочеться колишня свекруха. А з якого дива мені до неї їздити після розлучення?

Свекруху зовсім не засмутило, що ми розлучилися з її сином, зате вона щиро переживає, що я більше не їздитиму і догоджатиму бабусі колишнього чоловіка. Це ж я наївна, їздила, терпіла, витрачала сили, час, нерви, щоб догодити навіженій старій, а тепер усе, лавочка закрилася.

Я до цього сімейства не маю відтепер жодного відношення, та й сили вже скінчилися терпіти. Чи то очі розплющилися, чи то просто втомилася від цього всього так, що стало все одно, хто що скаже і подумає.

Заміж я виходила рано, мені дев’ятнадцять років тільки стукнуло. Але дуже хотілося мати справжню сімʼю, а тут такий випадок трапився.

Я зустрічалася з хлопцем і завагітніла від нього. Сама я з дитбудинку, тому вже уявляла, як одна піднімаю дитину, бо була впевнена – тато втече. Але він не втік, а покликав мене заміж. Його батьки від цієї новини не жарко було, але й не дуже заперечували проти нашого шлюбу.

Ми розписалися, жити стали в моїй квартиріі, яку отримала від держави, я готувалася стати мамою. Але на четвертому місяці лікарі діагностували завмерлу вагітність.

У мене перед очима впав світ. Я думала, що все, я втратила не лише дитину, а й сім’ю взагалі. Відносини з чоловіком були не такі безхмарні, як хотілося. Але він мене здивував знову, ми не розлучилися. Треба ж не кинув у такій ситуації, підтримав!

Я відчувала себе дуже зобов’язаною, тому коли мені запропонували доглядати бабусю чоловіка, я погодилася без вагань.

Бабусі йшов восьмий десяток, у неї є букет вікових захворювань та поганий характер. Вона звикла командувати і вдома, і на роботі, хоч давно на пенсії, але звичка збереглася.

Це, виходить, свекруха моєї свекрухи. Сама любляча невістка до мами чоловіка ходити не любила, тому щойно з’явилася можливість, залучила до цієї справи мене.

Бабуся чоловіка доводила мене до сліз своїми причіпками та безглуздими вимогами. Підлогу мити треба тільки руками, а не шваброю, килим мало пропилососити, треба ще вологою рукою пройтися, все мити тільки содою, гірчицею та тертим господарським милом.

Я ревіла, але все одно ходила, бо дуже боялася засмутити чоловіка, який на мені мало того, що одружився, то ще й після втрати дитини не покинув. Почуття провини та подяки – воно ще не на такі вчинки штовхає.

Я два з половиною роки ходила до бабусі, щоб приготувати їжу, принести ліки чи прибрати. Легше мені не ставало, бабуся так само доводила мене до сліз.

– Бабуся важка людина, але ти їй подобаєшся. От її не стане, квартира вам дістанеться, – щебетала свекруха.

Мій терпець скінчився раніше. Відносини з чоловіком і так трималися на соплях, а останнім часом взагалі почали розвалюватися.

Він став відверто грубити, міг не ночувати вдома і на мої запитання, де він був, відповідав, що це не моя собача справа. Якийсь час я терпіла, а потім зірвалася.

Зрештою, я не зробила йому нічого поганого і не заслужила такого ставлення. Одного разу після чергової сварки я висловила все, що наболіло, після чого зібрала його речі та відправила за місцем прописки.

Розвели нас швидко – дітей немає, майна немає. А в мене ще й зобов’язань ніяких раптом не стало, тобто тепер я не зобов’язана ходити до бабусі чоловіка.

І якщо наше розлучення колишню свекруху не сильно вразило, то факт моєї тривалої відсутності у бабусі стурбував вкрай.

– Як це ти не будеш більше до бабусі їздити? Вона до тебе звикла, скучає, а людям похилого віку важко даються зміни! – клопотала мама колишнього чоловіка.

Знаю я, як вона нудьгує. Бабуся мені вже зателефонувала і сказала, що дуже добре, що її онук розлучився з такою, яка нічого робити не вміє. Мила бабуся, правда?

А у свекрухи тепер біда, їй самій доведеться з ціє панною спілкуватися, і вона з цим ніяк не може змиритися.

Я вже чотири місяці у розлученні, а колишня свекруха досі не втрачає надії вмовити мене знову доглядати за бабусею