Як тільки у Віри з’явилася лазня, так одразу й родичі заворушились, і колишній чоловік навідався

Ось уже годину Іван лежав на дивані, розглядаючи стелю, і думав про жахливу несправедливість цього світу. Валентина мовчки сиділа поряд, читала та поглядала на чоловіка. Бачила, що він не в настрої. Але ні про що не питала. Знала, що зараз не час. Сам розповість, коли вважатиме за потрібне.

— Я тільки одного не розумію, — раптом вимовив Іваг, коли зрозумів, що просто думати про несправедливість і мовчати більше немає сил, і відчув непереборну потребу виговоритися.

Валентина здригнулася від несподіванки. Іван повернувся на бік і подивився на дружину здивованим поглядом.

– Навіщо Вірці лазня розміром дев’ять на дев’ять? — спитав Іван. — Та ще й на два поверхи!

– Яка лазня? — перелякано спитала Валентина. – Чому дев’ять на дев’ять? Чому два поверхи?

– Та тому! – відповів Іван. — Парна, душова кімната відпочинку, роздягальня, санвузол. Ще ця… як її… тераса, шоб її. Та на другому поверсі: дві спальні, хол та балкон. Ось навіщо це їй все, ти можеш сказати? На ділянці у шість соток.

– Вірка що… вирішила таку лазню зробити?

– Вона вже її зробила.

– Як зробила? Вже?

— А я тобі про що говорю.

— Господи ти, Боже мій, — голосно промовила Валентина. — Як же це? І на які шиші?

— От і я думаю, — сказав Іван. – На які шиші? Адже в неї за душею ні гроша. Чоловік пішов. Двоє дітей. Спадок після батьків весь мені дістався. Їй лише ділянка порожня. Та кімната у комуналці.

— До речі, не забудь, що це завдяки мені ти виявив твердість характеру і забрав майже всю спадщину собі. Я пам’ятаю, як ти тоді хотів порівну з нею поділитися.

— Визнаю, кохана. Був такий гріх. ЦЕ почуття зіграли. Виявив слабкість духу. Добре, що ти поряд опинилася. Вберегла.

— Я й зараз поряд з тобою. І ти завжди можеш розраховувати на мою пораду.

– Спасибі, кохана. Але що виходить? — задумливо промовив Іван. — Вірка мені так мститься, чи що? Чи висловлює свою ненависть?

— Мстить чи ненавидить? – здивувалася Валентина. – Тебе? За що?

— За те, що я її з батьківською спадщиною обдурив. А я не обдурив. Я якнайкраще хотів.

— Звичайно, ти якнайкраще хотів. До того ж, не забувай, що ти тоді сімейною людиною був. На тобі відповідальність була не лише за себе, а й за мене та за наших майбутніх дітей.

– У нас немає дітей, Валентина! Про що ти говориш?

– Я не про зараз, а про тоді. Тоді ми ще думали, що, можливо, нам потрібні діти. Зараз ми достеменно знаємо, що обійдемося і без них. Тож забудь ти про цю спадщину. Це все вже у минулому. І все вірно ти зробив. Тим більше, сестра твоя не вміє ненавидіти. А тим більше мститись.

– Ти впевнена? Можу не хвилюватись?

– Впевнена. Це я тобі як жінка говорю.

— Тоді гаразд, — Іванові стало трохи легше.

— Я тільки не зрозумію, — сказала Валентина, — а з чого ти взяв, що вона вже її побудувала?

— Вона сама мені сьогодні зателефонувала. Коли ти до магазину виходила. Похвалилася. Іди, покажу.

Валентина підійшла до чоловіка, і вони удвох почали дивитися фото та відео, які надіслала Віра.

— Мені зараз погано стане, — жалібно простогнала Валентина. — Наш будинок, який тобі дістався від батьків, гірший за її лазню.

– Наш будинок! — передражнив Іван дружину. — Знайшла із чим порівнювати. У директора нашого комбінату будинок гірший, ніж ця її лазня.

— А ти не спитав, звідки гроші? – сказала Валентина.

— Запитав, звісно.

— А що вона?

– А що вона? Сміється. Говорить, що це секрет.

— Теж мені сестра називається, — обурилася Валентина. — Від рідного брата має секрети. Цікаво, а скільки така лазня може коштувати?

— Судячи з того, що ми щойно побачили, дуже дорого. Бачила, яке там внутрішнє оздоблення?

– Бачила.

– Отож.

— У неї зарплата — дванадцять тисяч, — продовжувала дивуватися Валентина. — Ну навіть плюс до того аліменти. Це ще десят тисяч. Звідки ж вона має гроші на дуже дорогу лазню? Живе із двома дітьми в комуналці. Від зарплати до зарплати. А може їй колишній чоловік дав?

Іван з цікавістю глянув на дружину.

— А ти знаєш, Валентино, все може бути, — задумливо сказав він. – Все може бути. Зараз подзвоню Сергію та з’ясую.

Іван подзвонив колишньому чоловікові своєї сестри.

— Сергій ти знаєш, що твоя дружина побудувала дуже дорогий особняк? Ах, не в курсі. Тобто я правильно розумію, що це не ти їй гроші дав? Звідки я знаю, з якого переляку. Що? Може, совість тебе замучила, і ти вирішив подбати про дітей своїх? Що? У жахливому сні? Досі впевнений, що діти не від тебе? Ну я так і зрозумів. Значить, не ти.

Ну так от знай, що твоя колишня, а разом з нею і твої діти, які не від тебе, живуть дуже добре. Що? А ось ти сам подзвони їй і поцікався, з чого вони раптом розбагатіли. Мабуть, не від твоїх аліментів.

Може, в неї з’явився хтось. Ось і я говорю. Подзвони, дізнайся. А коли все дізнаєшся, мені передзвони. Зрозумів? От і добре, що зрозумів. Сам як? Погано? А чого? Ну, от і подзвони їй, і спитай. Подзвони, подзвони. Може, й полегшає. Та не завтра, а зараз. Завтра вже пізно буде.

Іван вимкнув телефон і подивився на дружину.

— Сергій все з’ясує і нам передзвонить, — задумливо промовив Іван. — Він цю справу так просто не залишить.

Кілька років тому Іван та Віра поділили батьківську спадщину. Іван забрав собі батьківський будинок на ділянці 12 соток та трикімнатну квартиру, а Вірі дісталася кімната в комуналці та порожня ділянка 6 соток, у садівництві, де на той момент навіть електрики не було.

– Так буде краще, Віра, – сказав Іван. — Я ж одружений. І скоро, мабуть, діти будуть. А ти одна. Нехай квартира та будинок дістануться мені. Навіщо його ділити? Ні те, ні се. Правильно?

А ти бери собі ділянку. А я тобі потім дам грошей на покупку квартири, і допоможу будинок збудувати на твоїй ділянці, коли там проведуть електрику. Домовились? Тільки ти зараз відмовся від своєї частки в батьківському домі та у квартирі.

Віра повірила братові, що він допоможе їй і будинок побудувати, і квартиру купити. Погодилася на ділянку та кімнату. А Іван ніяких грошей платити сестрі не збирався і будинок їй будувати не думав. А Віра й не нагадувала. З того часу минуло вже багато років.

За цей час Віра встигла і вийти заміж, і двох дітей народити, і розлучитися. І електрика у її садівництві вже є. А будинок так і не було збудовано.

А тепер раптом з’ясовується, що у Віри на її маленькій ділянці мало не з’явився палац.

Сергій передзвонив Івану хвилин за десять. Валентина сказала, щоб чоловік увімкнув телефон на гучний зв’язок.

— Я теж хочу все чути, — сказала вона.

Іван ввімкнув телефон на гучну.

– Так, Сергій. Ти все дізнався?

— Дізнався, — відповів Сергій. – Виявляється, Віра цю лазню не купила, а виграла. Діло було так. Ти ж знаєш, що Віра працює бухгалтером у великій будівельній організації.

– І що?

— А то. Ця будівельна організація півроку тому святкувала ювілей. І на честь цього було організовано та проведено безліч різних урочистих заходів. У тому числі безкоштовна лотерея для всіх співробітників. Головним призом якої і була та сама лазня на два поверхи.

Брали участь усі співробітники без винятку; починаючи від прибиральниці та закінчуючи генеральним директором. Переможця вибирав комп’ютер. Вірі пощастило, і комп’ютер вибрав її. Вона виграла лазню.

– А грішми не можна було взяти? — спитав Іван.

– Не можна, – відповів Сергій.

— А чому вона мені про це не сказала? — скривджено спитав Іван. – Чому приховала? І чому вона вирішила ставити лазню на своїй, а не на моїй ділянці. У мене і до міста ближче, і ділянка більша. Митися вона могла б і до мене їздити. А в неї й будинку житлового на ділянці немає. Де вона жити збирається? В лазні?

— Вона каже, що використовуватиме цю лазню як будинок, — відповів Сергій. — Сказала, що там вистачить місця. І я ось що думаю, Ваня. Може, мені назад повернутися до Віри та дітей. Зважаючи на розміри цієї лазні, там і мені місця вистачить. Туди друзів запрошуватиму. На шашлики та попаритись.

– Яких друзів? – не зрозумів Іван.

– У мене їх багато. І ніхто з них не має лазні. Я перший буду

Іван подивився на Валентину. Та заперечливо закрутила головою.

— Якщо Сергій до неї повернеться, ми тоді точно вже лазню у Вєрки не заберемо, — шепотіла Валентина. — А ще є шанс.

— Що мовчиш, Ваня? Мені повертатися чи як?

— У жодному разі, — сказав Іван. — Колишнє кохання не повернути.

— А я все ж таки спробую, — сказав Сергій. — Раптом вийде. Дуже хочеться пожити по-людськи. Віра мені надіслала відео. Мама дорога! Там усередині таке оздоблення. Я всю ніч не засну. Завтра вранці та поїду до неї.

Іван вимкнув телефон і подивився на дружину.

— Ми також завтра їдемо до Віри, — сказав Іван.

І ось уже минуло два місяці, як колишній чоловік із друзями та рідний брат із дружиною щовихідних проводили у Віри у лазні. Колишній чоловік під приводом, що йому необхідно частіше бачитися з дітьми. А брат із дружиною без жодного приводу — по-родинному.

— Пощастило б мені таку баньку виграти, ти б до мене їздила, — казав Іван сестрі.

А Вірі не шкода. Навпаки. Їй було приємно, що вона може іншим людям радість доставляти.

От і виходило, у робочі дні — вона з дітьми у місті, а на вихідні їде до себе у лазню. Гостей приймати.

І ось одного з таких днів Іван і запропонував Вірі подарувати йому цю ділянку з лазнею.

— Тобі тут тільки одна мука, — сказав він. — Боляче бачити, як ти надриваєшся, обслуговуючи нас. Краще, якщо ти приїжджатимеш сюди в гості. Правильно? На все готове.

— А хто ж тут за порядком стежитиме? – запитала Віра.

— Моя дружина, — відповів Іван.

– Я із задоволенням, – підтвердила Валентина.

— Та якось незручно, — сказала Віра.

— Це нам незручно, — відповіла Валентина. – Живемо тут у тебе на всьому готовому. Ні сорому, ні совісті. Перетворили тебе на прислугу. Досить! У нас теж є совість.

— Ну, якщо щиро, тоді гаразд. Забирайте це собі.

— От і славно, — зрадів Іван. — Завтра дарчу оформимо.

А коли ввечері гості роз’їхалися і Віра приступила до прибирання, до неї підійшов власник сусідньої ділянки.

— Віра, ви не могли б попросити своїх гостей бути трохи тихішим, — сказав він. — Шумні вони у вас якісь. Добре, якби вони шуміли вдень і ввечері, так вони й уночі шумлять. Кричать. Пісні співають.

Тут Віра і сказала, що завтра має намір подарувати цю лазню своєму братові.

– Як подарувати? Чому?

Віра пояснила, чому. Сусіду стало трохи ніяково. Він представив своє найближче майбутнє із такими сусідами.

— А не проти, я у вас куплю ділянку з лазнею? — спитав сусід. — Я вже скупив усі сусідні ділянки. Одна ваша залишився.

– А за скільки? – запитала Віра

І сусід назвав суму, яку можна було купити у місті двокімнатну квартиру. Не в центрі, звичайно, а в спальному районі, але поряд із метро.

Віра подумала та погодилася.

Коли Іван, Валентина та Сергій дізналися, що зробила Віра, вони дуже на неї образилися. Сергій сказав, що такого він вибачити точно не зможе своїй колишній дружині. І тому не повернеться.А Іван із Валентиною ще нічого не сказали. Вони ще поки що слів не знайшли. Відходять від того, що сталося.