Як стресові ситуацію можуть допомогти людині в житті

Лютою зимою мужик їхав лісом; побачив жінку з дитиною, яким було холодно, і посадив у віз. Їде далі, озирається: а жінка замерзає. Вже посиніла від холоду. Чоловік окликав її, просив не спати, але сил у жінки не було.

Тоді мужик зупинив конячку, засунув за пазуху закутану дитину, а жінку випхнув із воза. І далі поїхав. Такий жорстокий вчинок, правда?

Жінка миттю прийшла до тями. І щосили побігла за возом, кричачи, лаючись і проклинаючи. Вона бігла за своєю дитиною, зібравши всі сили по морозу.

І невдовзі мужик зупинився. Допоміг жінці сісти, дитину віддав.

Жінка була жива, рожева та енергійна. Мало не лупцювала мужика. Але він пояснив: іншого засобу врятувати та зігріти не було. Ти заснула б навіки.

І вони благополучно доїхали до села. Живі та здорові.

Коли енергія життя зникає, коли ми ось-ось заснемо, коли захисні сили падають, настає cмeрть. Тихо та непомітно, на холоді життя. Хоча нічого не відбувається, візок їде, конячка бреде, ми сидимо пасажирами і нічого не робимо. Ось це й небезпечно – бути пасажиром.

І відбувається стрес. Трапляється щось, що вимагає від нас повної напруги сил. Нас викидає з візка у темряву та холод. Бац! А те, що нам дорого, ось-ось відвезуть.

І ми біжимо, благаючи, лаючись і спотикаючись, намагаємось наздогнати візок! Повернути те, що нам дорого! Гроші, майно, репутацію, стосунки, здоров’я, нарешті…

І оживаємо. Ми активізуємо свої захисні сили, коли боремося, біжимо, долаємо. Ми зігріваємось; струшуємо липкий смертний сон, що підступив, холодне заціпеніння небуття.

Так улаштована людина. Спокій і небіжчик – споріднені слова. І у холоді життя дається боротьба. Щоби ми ожили.

А потім їдемо далі. Живемо, дихаємо, обіймаємо рідних. Так улаштовано і так зберігається життя.