– Я ж вагітна, ти повинна мені допомогти! Мама сказала, що ти зобов’язана, ти ж мені старша сестра

Мені 35, а моя сестра молодша за мене на 9 років. І природно, так склалося, що я все життя, як старша сестра, змушена була піклуватись про неї.

– Гуляти йдеш? – візьми сестру, – наполягала мама.

І я в 13 років, замість того, щоб грати з подружками, змушена була сидіти з Яною та іншими малюками в пісочниці. Росла я і росла Яна, а мені все так же нав’язували її «з собою». Ось мені 17 років і я збираюся на перше побачення.

– Бери з собою сестру, – каже мама наказним тоном, – у мене голова болить, дайте мені відпочити.

На побачення з 8-річною сестрою? Природно, що воно не вдалося. Наша мама ростила нас одна, родом ми з глухої провінції. Я розумію маму, вона працювала за двох, їй було важко. Але мене ніхто не прагнув зрозуміти.

Коли я закінчила школу, то була на 7-му небі від щастя: тепер я поїду до великого міста і заживу своїм життям. Це був найщасливіший час. Я студентка, я підробляю, щоб зайвий раз не брати грошей у мами, я гуляю, коли захочу, бех хвостика у вигляді молодшої сестри.

Закінчивши навчання я вийшла заміж і залишилася в обласному центрі. Спочатку ми з чоловіком знімали квартиру, а потім йому дісталося житло у спадок. Поступово наше життя стало налагоджуватися. Я народила сина, а чоловік за час мого декрету побудував непогану кар’єру. Олег, так звуть мого чоловіка, багато працював і у нас в родині з’явився достаток. З декрету я вийшла в його фірму: там добре платили. Чоловік був начальником, а я рядовим співробітником в іншому відділі.

– Яна закінчила школу і їде до вас, – заявила мама по телефону, – буде жити у рідної сестри, ні до чого їй по гуртожитках тинятись. Ти старша, ти повинна допомогти.

Доводи, що житло належить чоловікові, що квартира двокімнатна і ми молоді й хочемо жити без сторонніх, мою маму не переконували. Природно, чоловік був не дуже задоволений таким рішенням: довелося сина перевести до нас в спальню, поступившись місцем сестрі.

На 4 довгих роки ми забули про спокій. Яна жила у своє задоволення, забуваючи помити за собою посуд, обполоснути ванну, прибрати білизну. А ще мама вимагала, щоб сестру ми брали з собою у відпустку на море. З’їздили один раз. Спасибі, вистачить. Яна крутила курортний роман, приходила п’яна під ранок.

– Все, – сказав чоловік, – терпіння скінчилося. Більше у відпустку я з твій сестрою не поїду. І мені легше їй знімну квартиру, ніж терпіти у себе в домі.

Чоловік зняв однушку для моєї сестри. «Виставили дівчинку з дому» – так це називалося у мами. Два роки ми платили сестрі за квартиру, а потім її навчання закінчилася і вона вийшла заміж. Чоловіка звали Василем, він був приїжджим і прийшов жити до знімну квартиру до сестри.

– Господиня дзвонила, – обурено повідомляла мені Яна через місяць після свого заміжжя, – вона сказала, що грошей за квартиру їй так і не перевели в цьому місяці! В чому проблема?

– Не буде більше грошей, – мій Олег, почувши, як вона на мене кричала, – я платив за тебе, ти вчилася, ти сестра моєї дружини, а тепер ти закінчила інститут, ти заміжня, влаштовуйтеся на роботу і самі оплачуйте знімне житло.

Незадоволена закінченням халяви сестра подзвонила мамі. Та намагалася знову звернутися до моєї совісті, але я була категорична:

– Мамо, ти народила сестру, щоб я до смерті її утримувала? Досить, – відповіла я, – нехай заробляють з чоловіком самі.

Квартиру в тому місяці для сестри оплатила мама. Яна влаштувалася на роботу, зрозумівши, що грошей не буде. Її чоловік теж знайшов якесь місце. Але наші проблеми не закінчилися. Вася працював на одному місці не більше 3-4 місяців, а потім ще стільки ж перебував у пошуку. А потім Яна і прийшла за нього просити, щоб Олег взяв його до себе:

– У мене дитина буде, – нила сестра, – чим ми будемо за квартиру платити.

Олег зі скрипом погодився, але сказав, що допомагає в останній раз. Останній раз тривав 3 місяці. А потім: «Вася проспав», «у Васі температура», «Вася не зміг двері закрити, замок забарахлив». Васю довелося звільнитися, а Яна була вже в декретній відпустці. За грошима вона прийшла до мене:

– Я ж вагітна, ти повинна мені допомогти! Мама сказала, що ти зобов’язана, ти ж мені старша сестра.

Може і некрасиво я поступила, але я відповіла:

– Я все життя була зобов’язана. Досить на мене звалювати свої проблеми, я теж чекаю дитину. Я допомагала тобі, поки ти вчилася, точніше, допомагав мій чоловік. Скільки можна? Не можна вішати мені на шию свої проблеми нескінченно. Вчіться з чоловіком вирішувати все самостійності.

Якщо чесно, сестрі 26 років, її чоловікові 28. Нам з чоловіком вони не діти й у нас немає обов’язку їх утримувати. А вагітність? Сестра повинна була думати головою, як вони будуть жити. Через тиждень пролунав очікуваний дзвінок від мами:

– Яна з чоловіком приїхали жити до мене, – кричала на мене мама, – ти відмовила у допомозі сестрі, яка чекає на дитину, хоча сама вагітна, у тебе немає серця! На що я буду їх трьох утримувати?

– Мамо, а на що я буду утримувати їх трьох? Мені скоро в декрет, а мій чоловік і так зробив достатньо для моєї сестри. Досить їх утримувати. Інакше вона ніколи не навчиться жити самостійно.

На це мені побажали усіляких бід: щоб чоловік мене кинув, щоб діти мої голодували.