Я ж не одна така, правда?

Колись ще недавно, позавчора, а насправді 25 років тому – у всіх старшокласниць був приблизно однаковий набір косметики: тіні-рибки, тональник Балет, перламутрова помада Рубі Роуз, механічний олівець Живопис і Ленінградська туш «плюнь-намаж».

У мам косметика була трохи краща: у всіх на роботі була якась колега, через яку можна було дістати пудру Ланком і тіні Діор. А нам цілком вистачало балету з рибками. Слова «візажист» тоді ще навіть не придумали, тому всі фарбувалися хто на що здатний і гадки не маючи: модно це чи немодно, правильно-неправильно, красиво-некрасиво. Але заміж брали всіх, прям тепленькими, з десятого класу.

А зараз в кого не плюнь – всі б’юті-блогери, у всіх є свої відео-блоги на Ютубі і в Інстаграмі і навіть п’ятирічні дівчатка вміють робити 245 видів макіяжу, але це вони просто ще маленькі, тому лише 245, будьте до них поблажливі . До шістнадцяти років вони вже наб’ють руку і зможуть робити смокі айз за півтори хвилини, не дивлячись в дзеркало.

А мені і три дзеркала не допомагають. І мій смокі айз все одно схожий на поганий грим для поганого фільму про поганих зомбі. Добре, що він вже років п’ять, як з моди вийшов, а то прикро дуже було б: тільки навчилася, витративши на це п’ять років життя – а в моді вже скульптування обличчя і накладні вії на магнітах. І ти зі своїм смоки айзом як Свєта з Перерова.

П’ятирічні б’юті-блогерші мене б на сміх підняли.

Загалом, з’явився тут у мене вільний час і я три години поспіль дивилася всякі відео, де жінки фарбуються. Краще б не дивилася.

Тому що про половину всяких приблуд, без яких не обходиться жоден макіяж – я навіть не підозрювала. В цілому, це виглядає так: спочатку жінка показує якусь пляшечку з піпеткою, і капає собі на обличчя якусь перламутрову рідину.

Від двох до п’яти таких пляшечок, і ось з них начинается Батьківщина. У мене, якщо що, жодної немає. Що жила – то даром. Гаразд, далі береться тюбик, звідти видавлюється щось схоже на вазелін, і теж все розмазується.

Я так розумію, це як у штукатурів: спочатку три шари грунтовки, а потім вже шпаклівка.

Так що схвалюю такий підхід, тільки все-одно не знаю, що там в тих пляшках. Гаразд, загрунтували і тепер треба взяти два тональника: світлий і темний і накапати ними на все обличчя.

Накапане спочатку розмазується здоровенною щіткою, потім пензлем, а потім силіконовим кружечком. І це все ще тільки перший шар! І ось на нього вже треба білий консилер під очі і на лоб і чимось коричневим намалювати смужки, як у тигра. Розмазати щіткою, пензлем, поролоновим спонжем. Потім треба малювати брови.

Олівцем, тінями, якоюсь гуашшю з пензликом і в кінці малювання ще укласти ці брови спеціальним гелем! А у кого взагалі брів немає від слова зовсім – ви не повірите, існують РІДКІ БРОВИ! Прям ось в пляшечці з якимось клеєм плаває дрібно нарізане чиєсь лобкове волосся і пензликом швидко-швидко треба це все розмазати по лобі. І вуаля – через півхвилини у тебе волохаті густі брови будь-якої форми і товщини.

Ну і далі, власне, фарбуються очі, клеяться вії, малюються губи, наноситься хайлайтер і бронзатор (тут важливо не  переплутати, яка половинка від голови, а яка від дупи, і яка для чого кисть), пудра, рум’яна і все це обприскується спреєм для закріплення макіяжу. Усе. Тільки й того на п’ять хвилин.

Знаєте, я от чесно кажу: якби у мене були всі ці пляшечки з піпетками і тюбики з вазеліном, 33 пензлика, 20 спонжиків, 40 силіконових кружечків, рідкі брови і ще ось ці нові помади, які треба здирати з губ як плівку – я б фарбувалася мінімум години дві. І за підсумком була б схожа на трансвестита Зізі. Бо я навіть не уявляю: скільки років мені знадобилося б для того, щоб навчитися правильно розмазувати правильними кистями правильні відтінки всіх цих тональників, консилерів, хайлайтерів і бронзаторів.

Як жінка – я себе тепер відчуваю пригнічено, принижено і сумно. Твою мать, у всіх є таємничі пляшечки і чемодан косметики, а у мене всього два тональника: один – якщо я не ходжу в солярій, і другий – якщо я в той солярій явно переходила. І пляшечки у мене зазвичай по 0.75 літра і без піпеток. Зате, коли я їх використовую – я і сама, за внутрішнім відчуттям, стаю молодше і красивіше, і всі навколишні теж відразу масово красивішають.

Коротше, не жили заможно – нема чого починати. Поки я скульптування буду освоювати – вже придумають рідке накладне обличчя з готовим макіяжем. Так що я краще ось його почекаю. Здається мені, почекати-то треба максимум рік.

До речі, хто не чув про рідкі брови – той лохушка.

© Ліда Раєвська