– Я ж дала гроші! Чому бабуся була одна? Її категорично не можна залишати саму…

Багато – хто знає, що доглядати за старим родичем часто буває надзвичайно  важко. Навіть в обмін на житло, це може бути непосильною задачею.

Зі мною вийшла така історія. Дуже багато сил, нервів і часу я присвятила цьому. За цих 7 років бабусі було все гірше і гірше. На щастя, я працювала з дому і могла поєднувати роботу і догляд за нею. Проте,  коли у бабусі почалася деменція, я не витримала і здала її в спеціалізовану установу. Мені було простіше віддавати половину зарплати, ніж цілодобово охороняти її й квартиру.

Решта родичів, які згадували про бабусю тільки в своїх мріях про її квартиру, закотили грандіозний скандал. Мій двоюрідний брат силою забрав бабусю з елітного будинку престарілих, змусив дружину звільнитися з роботи і почав збирати папірці в суд, щоб спробувати анулювати бабусину дарчу, що вона написала на мене ще майже 3 роки тому.

– Я сам подбаю про улюблену бабусю! Безоплатно, на відміну від деяких!

На мою спробу дати грошей на бабусю, він гордо заявив:

– Нічого від тебе не треба! Ні копійки! Не все міряється грошима!

Він, розмахуючи кулаком, з піною з рота доводив, що я бабусю мучила, не годувала, а потім і зовсім позбулася бабусі, відправивши її в, як висловився Іван, жити в сарай.

«Сарай» – кращий будинок престарілих в нашій області. Свіже повітря, смачна їжа, онлайн-відеоспостереження, дипломований персонал. Якщо чесно, я сама б там жила. Відсудити квартиру у брата нічого не вийшло. І, відповідно, бабуся стала йому непотрібна. Він прийшов до мене за грошима:

– Я відправляю її назад, нам з дружиною жити нема на що! Плати за цей будинок престарілих!

Я віддала братові 15 тисяч, плату за місяць, він пообіцяв на наступний день відвезти бабусю. Ненадовго ж його любові до бабусі вистачило.

А через кілька днів після того, як я віддала гроші, будинок брата згорів. Речі, документи, техніка – все згоріло в ненажерливому вогні. Пожежу влаштувала бабуся, яка вирішила приготувати собі їжу. Вона, коли зняла каструльку з плити, залишила там рушник.

Чому бабуся була одна і чому її не годували і взагалі – чому вона перебувала у нього вдома? Я ж дала гроші на будинок престарілих. Саме ці питання я задала двоюрідному братові, коли він з дружиною і бабусею з’явився на порозі мого дому:

– Це через тебе ми тепер бездомні, так що жити будемо тут. – поставив мене брат перед фактом.

– Іване, я ж дала гроші! Чому бабуся була одна? Ти прекрасно знаєш, що вона – як дитина, її ні на хвилину не можна залишати! Де була твоя дружина? Чому бабуся була у вас вдома?

Як виявилося, Іванова дружина, Настя, вирішила зачекати з відправленням бабусі в пансіонат на місяць. А на гроші, які дала я, вона пішла купувати собі обновки, залишивши бабусю одну. І де тут моя вина? Хоч крапля? Винна жадібність і безвідповідальність. А прагнення перекласти провину на чужі плечі, взагалі не піддається ніякій логіці.

Івана і його дружину я виставила за двері. Бабусю відвезла в пансіонат для людей похилого віку, діставши гроші зі своєї заначки.

Увечері, повернувшись додому після поїздки за місто, я виявила у себе під дверима цілу делегацію: мама, тітка Ніна – мама Івана, сам Іван і Настя.

– Значить так: Іван з Настею будуть жити тут! І тільки спробуй хоч слово проти сказати! Квартиру мамину захопила, її вижила і радіє! А у Івана – горе! Заощадження згоріли, відшкодувати треба. У них там трохи на квартиру не вистачало! Так що підеш і половину квартиру на них перепишеш! – почала тітка Ніна, а мама стояла поруч і схвально кивала.

– Ага, а чому не на дві квартири гроші були? Ідіть звідси, я нікому нічого не винна! – я відкрила двері, зайшла в квартиру і закрилася.

Зараз ще будуть до мене ходити всякі і вказувати, що і кому я повинна. Вони пішли через півгодини, обливши мене помиями по саме не хочу. Адже за всі роки, що я з бабусею жила, ніхто з них ні разу не прийшов і допомогу не запропонував. Та й не на вулиці бабуся живе, а під наглядом в хорошому місці і бачитись ми з нею щотижня будемо.