Я заслужила право відпочити…
Все своє життя я працювала. Підробляти почала ще в школі, потім вчилася заочно і працювала одночасно. За своє життя я ніколи так і не поїхала на відпочинок, завжди було не до того.
З чоловіком ми жили в моїй квартирі,яка дісталась мені у спадок від бабусі, а його квартиру здавали. Коли він раптово помер, діти ходили в школу. Мені доводилось встигати абсолютно все, тому часу на себе не вистачало. Я оплатила дітям освіту і допомогла з покупкою власного житла. Вони вже цілком самостійні, а тому я можу нарешті відпомити.
Відпрацювавши останній день на роботі, я пішла оформляти пенсію маєчи 38 років безперервного стажу. Дуже чекала цього моменту, планів набудувала: хоч разок за кордон з’їздити, побувати на морі і на гірськолижному курорті, поїхати в гості до подруги, яку 15 років не бачила…
З думкою, що зараз я нарешті можу своїм життям жити і що життя тільки починається, я здала всі документи. Зайшла в тур агенство прицінитися і взяла гарячу путівку. Забрала закордонний паспорт і щаслива пішла додому збиратися.
Пролунав дзвінок телефону, на екрані висвітилося: Діана. Розмова з донькою мене не обрадувала. Вона привітала мене з виходом на пенсію і відразу запитала, коли я зможу почати сидіти з молодшою внукчою, за приватний садок дуже дорого платити. А навіщо платити, якщо є безкоштовна бабуся на пенсії? Повідомивши, що внучку вони вже забрали з садка і завтра вранці мені привезуть, дочка поклала трубку. Через півгодини, приблизно з таким же проханням, подзвонив син.
Діти з онуками примчали до 7 ранку. Побачивши в коридорі зібрану валізу, вони засипали мене питаннями.
-Рідні мої, я вас люблю і внуків дуже люблю, але сидіти з ними не буду. Я вийшла на заслужений відпочинок. Я вас виростила, вивчила, дала кожному по квартирі. Ви з сім’ями щороку літаєте по відпустках, а я море тільки на вами привезених магнітиках і бачила. Майте совість! Я купила квиток в Єгипет і завтра у мене літак. Зрештою, я заслужила відпустку.
Діти сильно образилися. Але в чому я не права? Коли вони одружилися та дітей народжували, мене не питали: ми дорослі, самі розберемося. Ось і нехай розбираються. А мене чекає море, адже я цього заслужила….