Я залишив їй усе…

З Вірою ми дружили всі шкільні роки. В старших класах наша дружба переросла в любов. Ми вступили до одного інституту, разом знімали квартиру.

Коли нам було по 20 років, ми розписалися. Ми сильно один одного любили.  Через три роки в нас народився прекрасний син. Знодом мої батьки допомогли нам купити власну квартиру і облаштувати її. Жити стало краще, я працював, згодом і дружина знайшла роботу, син став ходити в садок, а потім в школу. Ми потроху встали на ноги. Так ми жили майже 9 років  в щасливому шлюбі.

Але потім щось сталося, навіть не знаю як це пояснити. Ми не зрозуміли як, але любов пройшла, жили разом тільки заради сина. Я почав шукати інших жінкок, та й у неї були інші чоловіки. Приховували, ховалися одна від одної, але обоє все розуміли і здогадувалися. Почалися постійні скандали, лайка, ми дратували одне одного.

В один прекрасний момент ми вирішили сісти і спокійно все обговорити. Просто, далі так тривати не могло. Поговорили і спільно прийшли до висновку, що пора розлучатися, поки ще молоді і зможемо почати все спочатку. Та й син росте в скандалах, теж нічого хорошого. При розлученні майно ділити не стали, я відразу сказав, що квартиру залишу їй з сином.

Тоді я навіть і не думав вчинити по – іншому. Вважав, що мій син не буде жити на вулиці, так само як і жінка, яка мені народила і виховала його. Хоч ми і розлучилися, і любов пройшла, але взаємна  повага  залишилося. Ми з дружиною після розлучення залишилися хорошими друзями. Я постійно приходив до них у гості, грав з сином.

Пішов я тоді від них і став жити на орендованій квартирі. Перший час все було добре, але потім, спочатку батьки, особливо мама, почали співати мені на вухо. Що, як ти міг, навіщо залишив їй все, адже це вона винна, адже це вона тобі зраджувала, ну і все в такому роді. Я їй намагався пояснити, що це спільне рішення і ні хто, ні в чому не винен. Але всі мої пояснення були в порожнечу.

Незабаром ще й друзі почали на мене косо дивитися, а за спиною говорили, що, мовляв, я лох, якого розвела дружина. Незабаром чутки поповзли по всьому нашому невеликому містечку. Перший час я намагався всім пояснити, що я не можу залишити свою дитину без житла, але все одно ніхто не вірив. Говорили, що я ганчірка, підкаблучник.

Трохи помучившись, я перестав щось комусь доводити. Я не розумію, невже якщо ти мужик, то обов’язково повинен поливати брудом колишню дружину і виганяти її з твоїм же сином на вулицю. Хіба це мужик.

На мій погляд, мужик, це той, хто навіть після розлучення зміг залишитися людиною і продовжив піклуватися про своїх дітей. Може, звичайно, це у мене, щось неправильно з поняттям мужності і людяності, але слухати я все одно нікого не збираюся і від своїх принципів не відмовлюся. А якщо комусь це не подобатися, значить, нехай вважають, що квартиру я залишив синові, а не колишній дружині і квартира – це подарунок моєму синові від дідуся і бабусі, може так людям буде спокійніше і вже заспокояться нарешті.