Я залишила дітей чоловікові, іншого виходу в мене не було…

Моє життя склалось дуже важко. Заміж я вийшла дуже рано, як тільки мені виповнилося 18 років. Чоловік старший за мене на 12 років. Побачивши його, я відразу в нього закохалася і мені не важливо було, що за його плечима було вже 3 шлюби.

Мені здавалося, що наш союз буде найміцнішим. Він завжди говорив, що винні колишні дружини в розлученні, а я йому вірила. Не пройшов і місяць з дня нашого весілля, як він різко змінився. Він став часто пропадати, не ночувати вдома, а коли я питала де він був, він мені грубіянив і відповідав, що це не моя справа.

Через 3 місяці, він почав наполягати на народження дитини. Я не була готова, я хотіла вчитися, отримати професію. На це він мені відповів, що я повинна тільки народжувати дітей і готувати їжу.

Я завагітніла. Я наївно сподівалася на те, що після народження дитини, він змінить своє ставлення до мене. Що у нас буде все так, як було раніше. І дійсно, він змінився, але ненадовго. Він пом’якшав до мене. УЗД показало, що у нас буде двійня, він був такий щасливий. І я вирішила – що нарешті в нашій родині запанував мир і спокій.

До визначеного терміну у нас народилися дві прекрасні дівчинки, однак чоловік знову почав пропадати ночами. У його телефоні я знайшла переписку з кількома жінками. У нього була навіть не одна коханка!

І тут я зважилася на цей крок. Я зрозуміла, що поквапилася, народивши дітей і заміж мені не варто було виходити так рано. Я йому так і сказала, що хочу розлучитися, але дочок залишити йому, хоча б на час. Мені треба отримати спеціальність, як я зараз буду їх утримувати? Куди мені йти працювати? А він виставив мене за двері й сказав, щоб я не сміла більше з’являтися на порозі його дому. І про дочок сказав забути, що більше я їх не побачу.

Зараз я вступила до медінституту, живу в гуртожитку, ночами підробляю санітаркою в лікарні, щоб хоч якось звести кінці з кінцями. Всі, кому я розповідаю свою історію, мене засуджують, кажуть, що я мати-зозуля, залишила своїх дітей.

А що я могла зробити в цій ситуації? Жити з чоловіком, якому я не потрібна? Забрати дітей і залишитися з ними на вулиці? Добре тим, у кого є мами, родичі. У мене нікого немає, мені нема на кого покластися, тому я так і вчинила.

Звісно, я дуже переживаю за своїх дочок, але вчинити по-іншому я ну ніяк не могла.